|
|
|
Боже, дай нам Молитвенника! | |
В цей доленосний для України час кожен свідомий українець переймається уболіванням за долю Нації та думкою про те, як воно буде далі. Оте наше класичне: «якось воно буде…» стало геть неактуальним з того самого часу, коли Україна відновила свою Державність у 1991 році. «Якось…» вже не влаштовує нікого, а тим паче українську молодь, яка не тільки виросла, але вже й народилася в Українській Незалежній Соборній Державі.
Добре розумію, що живучи в Росії, потрібно бути обережною на слові, або ж відверто вдавати дурня, що зовсім не розуміюся на тому, що відбувається на моїй прабатьківській землі.
Але і дурня вдавати не звикла і разом з терпцем уривається і ота «обережність». А відтак дуже тяжко дотримуватися толерантності та намагатися бути аполітичною та стриманою в оцінці тієї ситуації, яка зараз розгорнулася в «післявиборній» Україні. Україну зробили покриткою. І хто? Президент! Те що спостерігаємо на цій порі, тобто ту руйнацію, яку він вчинив за перші 50 днів правління, – це поза межею здорового глузду. Президент сам руйнує підвалини Державності, то президентом чого він буде невдовзі? На ціле покоління Україну загнано в наймички, на життя цілого покоління Україну зневажено і покрито ганебною неславою. Адже молоді, яка народилася навіть в 1991 році в 2042 буде 50 років?
Як він посмів це зробити, нинішній український президент? Як він міг лишити ціле покоління майбутнього, лишити гідності та відчуття бути Українцем. А що буде далі? Тяжко уявити, гірко усвідомити…
Я досить часто забігаю на українські сайти та почитую про те, що робиться в Україні, що пише в адресу цих сайтів наша українська молодь. Бо сьогодні в Україні ЗАСІВ! Пересівають кадри… А чи добре ото воно отаке «перезасівання»?... На це болюче питання відповість час. Але, час часом, та вже сьогодні не може бути байдуже, а ні жителям цілих областей України, а ні жителям її міст, районів, та й навіть кожному громадянину країни поокремці, хто стане до керма влади, хто стане очільником навіть найменшого села в Україні, окремого міністерства чи керівника будь якої галузі. Читаю рядки з ювілейного виступу Ліни Костенко, яка мало не кричить до усієї України: «Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе…»
Але це волання не про кадри… Це вона про ВОЛЮ… Отож, не доведи Господи, пересівати Україні Волю!
Аж тут натрапляю на лист від ще однієї нашої письменниці – сучасниці, Від пані Антоніни Листопад. Цьому листу років із сім, а мо’ й більше. Та вірш, який містить цей лист актуальний ще й сьогодні, - як ніколи…
Боже, дай нам Молитвенника!
Антоніна Листопад
А над нами – Година Покровська.
Ми – покровські хрещеники всі.
Кажуть, що Серафим Саровський
В Бога вимолив треть Русі.
То нехай росіянам – третина.
Нащо нам їхня Волга й Ока?!
А нам треба лише України!
Боже, дай нам Молитвенника!
Із тих праведних, з тих невмирущих!
Що, як сонечка серед отав!
БОЖЕ, ДАЙ ЩЕ ПУСТЕЛЬНИКА В ПУЩІ!
Щоб нам ДУХА СВЯТОГО н а д б а в!
Та нема у нас пущі. Крізь – квіти.
І на кожному схилі - струмок.
Боже, ДАЙ ЖЕ ХОЧ СХИМНИКА В ЖИТІ!
Тільки с в о г о до самих кісток…
Щоб плоди у свою ішли плідність…
Щоб ніде не змішалася кров!
Тільки звінчаного на р і д н і с т ь!
Тільки зваженого на л ю б о в!
Боже, ДАЙ ХРИСТОЛЮБЦЯ З ПУТИВЛЮ!
Боже, дай остропільське стерно!
Щоб нам вигорав душу, як ниву.
І засіяв д о б і р н и м зерном.
БОЖЕ, ДАЙ ЗАРВАНИЦЬКОГО СИА!
Із – під манастирських терас…
Щоб нам вимолив ВСЮ УКРАЇНУ!
Щоб у БОГА НАМ МОЛИВ НАС…
* * *
Матеріал підготувала Наталя Литвиненко – Орлова – Мурманськ – Росія.
6 травня 2010 р.Б.
е-mail: talochka-htz@bk.ru
|
|
|
Технології
