Згідно з історичними джерелами, територія нинішньої Дмитрашківки належала колись до володінь уславленого князя Дмитра Вишневецького – «кондотьєра Дмитрашки».

Князь Дмитрашко збудував тут фортецю, яка поступово переросла у велике місто. Місто Дмитрашків згадується в документах за 1630 рік і позначене на карті французького інженера Гійома де Боплана. Про масштаби міста можна судити хоч би з того, що в ньому було дев’ять водяних млинів, сім церков, одну з яких збудовано на честь св. Дмитрія.

      Найціннішою історичною хронікою, в якій оповідається про місто Дмитрашків, є подорожні записи другої половини ХVІІ століття авторства Павла Халебського – сина Макарія Третього, патріарха Антіохійського і всього Сходу. Павло супроводжував батька в подорожі з Сирії через Україну до Московії як секретар і вів щоденник. Особливо цінні його записи для історії українського хорового співу. Вони є достовірними свідченнями високого рівня співочої культури на батьківщині Павла Муравського ще понад 350 років тому.
Павло Халебський занотував свої глибокі враження від міста Дмитрашків та від високого рівня освіченості й культури його мешканців 11 червня 1654 року: «Починаючи з Рашкова й далі по всій землі русів, себто козаків, ми завважили пречудову рису, яка викликала у нас подив: усі вони, за винятком небагатьох, …уміють читати й знають порядок служб та церковні наспіви; опріч того панотці не залишають сиріт напризволяще, аби ті невігласами вешталися вулицями, а навчають грамоти.
     Ми виїхали з Рашкова у згадану неділю після полудня, супроводжувані десятьма козаками. Зробивши понад дві великі милі, до вечора ми прибули в інше місто, на ймення Дмитрашків.

  Ми опустилися схилом у велику долину, де зустрів нас чималий гурт людей з міста, вони допомогли нашим екіпажам піднятися на гору, де й розташоване місто. Тисячі його мешканців вийшли нам назустріч…
Коли ми піднялися й, поминувши міську браму, рушили міськими вулицями, то побачили чоловіків, жінок і дітей у такій безлічі, що це нас приголомшило, нехай Бог благословить і примножить їх! … Наші голови йшли обертом од величезної кількості дітей різного віку, які сипались, як той пісок. Ми помітили у цьому благословенному народі побожність та доброчесність просто-таки дивовижні. Так ми дійшли до церкви св. Дмитрія, куди нас завели…
     Та ніщо так не радувало нас, як врода маленьких хлопчиків і їхній спів, що вони його виконували від усього серця, в гармонії зі старшими.
     Справді, козацький спів тішить душу й відганяє журу, бо приємний, іде від усього серця й неначе з одних вуст. Вони дуже люблять співати за нотами, люблять ніжні й солодкі мелодії…».

      Саме від своїх односельців, співаків Дмитрівської церкви, які зазвичай співали з нот, Павло Муравський ще змалку перейняв давню традицію акапельного хорового співу.