|
|
|
27-28 липня 2010 р. в Києві відбулися загальноцерковні урочистості, присвячені дню Хрещення Руси-України та пам’яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. | |
ПОСЛАННЯ
Патріарха Київського і
всієї Руси-України ФІЛАРЕТА
преосвященним
архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та
всім вірним Української Православної Церкви Київського
Патріархату
з нагоди свята Хрещення Київської
Руси-України
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні повнота Православної
Церкви і наша країна відзначають річницю величної події
– Хрещення Київської держави, Руси-України. Сьогодні ми
молитвою і богослужінням прославляємо Бога за велику
милість до нашого народу, бо від язичницької темряви і
тіні смертної наші предки були покликаний до світла
істинної й спасительної віри. Сьогодні ми прославляємо і
великого князя нашого, рівноапостольного Хрестителя Руси
Володимира, який не тільки сам прийняв Православ’я, але
й народ свій привів до Церкви Христової.
Згадуючи
житіє святого Володимира, ми бачимо, яка вражаюча зміна
сталася з ним після прийняття хрещення. У язичництві
Володимир був розпусним жонолюбцем і жорстоким
правителем. Після хрещення він став новою людиною:
розпуста змінилася шлюбною вірністю, жорстокість –
милосердям, пороки викорінилися, а чесноти розквітли.
Володимир не тільки насадив у нашому народі православну
віру, але й сам першим показував йому приклад життя
згідно цієї віри.
Сьогодні ми святкуємо, але
кожен з нас повинен усвідомити, що святкування не
означає лише відвідування богослужіння чи участь у
хресному ході. Саме слово «свято» нагадує нам про те, що
ми повинні не тільки прославляти святих, але й самі
досягати святості – як від гріха до святості прийшов
рівноапостольний Володимир, як, завдяки Хрещенню Руси,
до святості прийшли тисячі й тисячі наших
предків.
В наш час поклоніння різьбленим бовванам
і язичницьким лжебогам – велика рідкість. Але чи не є
новітнім способом ідолопоклонства те поклоніння, яке
людина звершує відносно самої себе? Так, це нове
ідолопоклонство, в якому місце лжебогів древності посів
людський егоїзм. Замість кам’яних істуканів люди
поклоняються своєму розуму, мудрості, знанням, живуть
для самих себе і все намагаються обернути на служіння
лише собі.
Гроші, багатство, нові речі, кар’єра й
життєвий успіх, різноманітні задоволення, розпуста,
аморальність і вседозволеність, неправдиво найменовані
«свободою», – все це новітні ідоли, яким поклоняється
людство. Люди стали жити так, ніби Всесвіт з його
благами й багатствами створений лише для здобуття
життєвих насолод, ніби нинішнє тимчасове життя –
недоторкана приватна власність людини, а не дар Божий,
даний для того, щоби ми, мудро ним скориставшись,
досягли життя вічного.
Згадаймо, чим
вимірюється зараз успіх суспільства, країни? Двома
показниками – рівнем зростання економіки та розмірами
валового внутрішнього продукту. Чим вищий відсоток
зростання економіки, чим більше виробляється та
споживається товарів і послуг – тим країна вважається
більш успішною. Але це все одно, що вірити, ніби щастя
людини походить виключно від матеріального багатства.
Образно кажучи, сучасне людство в переважній більшості
не їсть щоби жити, а живе, щоби їсти, в той час, як
апостол Павло застерігає: «Їжа для черева, і черево для
їжі; але Бог знищить і те і друге» (1 Кор.
6:13).
Споживання і насолоди стали новим культом,
а магазини та розважальні заклади – «храмами» цього
культу. Знову людство повертається до того суспільного
стану, коли головним гаслом для багатьох було: «Хліба і
видовищ!»
Ми, як християни, повинні свідомо
протистояти цьому новітньому ідолопоклонству, в першу
чергу – в самих собі. Ми не можемо повністю відмовитися
від використання благ суспільного розвитку, але ми не
повинні віддавати їм свого серця, бо де скарб наш, там і
серце наше (пор. Мф. 6:21). Будучи дітьми Божими, ми не
повинні ставати рабами речей і задоволень, бо не можемо,
за словом Спасителя, одночасно служити Богові та мамоні
(пор. Мф. 6:24).
Християнин ніколи не повинен
забувати, що він лише подорожній на цій землі, який
прямує через тимчасове життя до життя вічного у
Небесному Царстві, «бо не маємо тут постійного міста,
але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). Той, хто
подорожує, намагається не обтяжувати себе зайвими
речами. Він поспішає досягти місця, до якого прямує,
намагаючись не затримуватися в дорозі. І навіть якщо він
падає – намагається якнайшвидше підвестися для того,
щоби продовжити свою путь.
Так і нам належить не
обтяжуватися всім земним, пам’ятаючи, що воно тимчасове
і скороминуче. Нам належить найперше шукати Царства
Божого і правди його – а все інше Господь додасть нам по
потребі (пор. Мф. 6:33). «Все мені дозволено –
повторюймо з апостолом Павлом, – та не все корисне; все
мені дозволено, та ніщо не повинно володіти мною» (1
Кор. 6:12).
Якщо ми так будемо діяти – то
відкинемо і переможемо сучасних ідолів, як святий наш
хреститель князь Володимир зробив це понад 1000 років
тому. Як він полишив гріховне життя – хоча був і
багатим, і могутнім володарем – так і ми, незважаючи на
спокуси світу цього, повинні віддалятися від гріха та
прагнути святості, яка є не особливою відзнакою для
обраних, але є станом блаженного буття з Богом, до якого
покликані всі.
Цього року ми знову святкуємо
Хрещення Київської Руси в умовах, коли Українське
Православ’я залишається розділеним. І кожному з нас –
архієреям, духовенству і мирянам – належить робити все
можливе для того, щоби це розділення подолати.
Православна Церква в Україні повинна об’єднатися навколо
свого першого Престолу – Патріаршого престолу
Київського. Бо тут, у Києві, сталося Хрещення наших
предків, звідси засяяло світло євангельської проповіді
для навколишніх земель, у Києві преподобними отцями
Печерськими було засвічено лампаду чернечого подвигу, у
Києві тисячу років тому почав будуватися
першопрестольний собор Святої Софії.
Ми шануємо і
поважаємо братні православні народи, бажаємо жити з ними
у єдності віри й молитви, щоби єдина Помісна Українська
Православна Церква була Церквою-Сестрою, рівною за
гідністю з Церквами Константинопольською і Московською,
Грузинською, Румунською й іншими. Але ми не можемо
сприйняти, коли замість єдності у Христі нам хочуть
нав’язати єдність під владою іноземного
ієрарха.
Нам хочуть нав’язати думку, що всяке
розділення є злом. Але хіба не розділяючи Господь
сотворив світ? Він відділив світло від темряви, небо від
землі, сушу від вод. І людину Він сотворив, відділивши
ребро від чоловіка для створення жінки. Нова сім’я
з’являється через відділення дітей від батьків (див.
Бут. 2:24), нова людина народжується у світ,
відокремлюючись від тіла матері.
Так і Церква
Христова існує, як єдність у багатоманітності. Бо кожна
окрема людина – храм Духа Святого (див. 1 Кор. 3:16-17),
кожна окрема родина – мала Церква (див. Еф. 5:22-32), а
зібрана в ім’я Христове громада – спільнота, серед якої
перебуває Сам Господь (див. Мф. 18:19-20). Кожна єпархія
на чолі з єпископом – це місцева Церква, наділена
повнотою благодатних дарів Святого Духа. А єпархії, які
несуть своє служіння в межах однієї держави і одного
народу, на підставі 34 Апостольського правила єднаються
в Помісну Церкву. В свою чергу Помісні Церкви зберігають
єдність Таїнств і віри, являючи собою єдине Тіло
Христове, Глава якого – Сам Господь, а всі ми разом –
члени цього Тіла (пор. Рим. 12:4-5). Всі ці розділення
не суперечать єдності, так само як і єдність у Христі не
заперечує окремого існування людини, родини, громади,
єпархії, Помісної Церкви.
Апостол Павло
засвідчує, що «нема вже юдея, ні язичника; ні раба, ні
вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви –
одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28). Так, згаданих
відмінностей і поділів немає у Христі, але вони
залишаються в реальності життя віку цього. Бо є чоловіки
й жінки, є різні нації, різні культури та різні
суспільні стани. І навіть у самому Тілі Христовому
залишаються різні члени, кожен з яких виконує своє,
відмінне від інших, служіння.
Тому неправдою є
спроба деяких наших братів поставити знак рівності між
єдністю Церкви Христової і єдністю структури певного
Патріархату, а звільнення від влади закордонного ієрарха
називати «відділенням від Церкви Христової».
Нам
дорікають, що збирає нас разом і єднає не любов до Бога
і ближніх, до рідної Церкви і українського народу, а
ненависть і злоба, бажання йти «стінка на стінку». Маємо
заперечити це не стільки словами, скільки самим своїм
життям. Творімо добро всім, а найбільше – своїм за вірою
(див. Гал. 6:10), православним братам і сестрам, не
залежно від того, до якого Патріархату вони належать.
Коли нас проклинають – благословляймо, коли нам чинять
зло – творімо добро, коли нас ненавидять – молімось за
супротивників (пор. Лк. 6:27-28). «Бо гнів людини не
отворить правди Божої» (Як. 1:20), і нам належить не
бути переможеними злом, а перемагати зло добром і
любов’ю (див. Рим. 12:21).
Тож в єдності любові й
миру будуймо Київський Патріархат – правдиву Помісну
Православну Церкву нашого народу! Пам’ятаймо про те, що
найголовніше – не тільки вірити в Бога і належати до
Церкви, але й жити вірою та бути діяльним членом стада
Христового. Як великий наш Хреститель князь Володимир
відкинув ідолів та навернувся всім серцем до Бога, так і
ми маємо відкидати ідолів сучасності, пам’ятаючи, що
живемо в цьому світі не для досягнення задоволень, а для
того, щоби шляхом несення свого хреста досягти спасіння
і Царства Небесного!
Нехай Боже благословення
перебуває над Україною, над Українською Церквою і над
кожним з нас!
«Єдиному Премудрому Богу, Спасителю
нашому через Ісуса Христа Господа нашого, слава і велич,
сила і влада перед віками, нині і на всі віки. Амінь»
(Іуди, 1:25).
ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і
всієї Руси-України
28 липня 2010
р.
* * *
Парафіяльний хор села Хоменки Шаргородського району Винницької області
Псалма Української Церкви Києвського Патріархату
села Хоменки Шаргородського району Вінницької області.
автор раба божа Марія,
прихожанка храму св.вмч. Катерини
в м. Чернігові.
Тут, на горбочку, в зеленім віночку
Маленька церковна стоїть,
На мові чудовій, моїй, українській | 2 рази
Молитва до Бога звучить. | 2 рази
Чому ж ми цураємось рідного слова
Нащадки святої Руси,
То мовою рідною, мовою серця | 2 рази
Ми розмовляєм усі. | 2 рази
Андрій Первозванний, Апостол слов’янський
Із давніх-предавніх часів,
Молитись на мові, що ближча до серця, | 2 рази
Народові він заповів. | 2 рази
Чому святі храми, що їх збудували
Наші діди в давнину,
Платять донині із України | 2 рази
В далеку Москву данину? | 2 рази
Нас охрестили, коли і в помині
Москви ще ніде не було.
Мій славний народе, чому ж ти повинен | 2 рази
Схилять перед нею чоло? | 2 рази
О, Боже мій милий, дай розуму й сили
Народ наш докупи з’єднать.
Те, що належить моїй Україні, | 2 рази
Ми не дамо роз’єднать. | 2 рази
Тут, на горбочку, в зеленім віночку
Маленька церковна стоїть,
На мові чудовій, моїй, українській | 2 рази
Молитва до Бога звучить. | 2 рази
* * *
Дивитись далі >>>
|
|
|
Технології
