|
|
Цю публікацію на свято Медового Спасу присвячую своїй Мамі –
Світлої Пам’яті Гордієнко Марії Іванівні
Вона - велична трудівниця,
всієї флори - чарівниця.
Несе людині божий дар -
цілющий віддавна нектар.
Такою є й завжди була -
моя улюблена бджола!
Валентин Бугрим
 19 серпня, починаючи від 1997 року, Україна святкує подвійне свято. За календарем Православної Церкви щиросердні християни святкують християнське двонадесяте Свято Преображення Господня, відоме нам з дитинства, як Яблучний Спас. Духмяні, запашні яблучка в цей день, після освячення роздаються усім перехожим та дітям. Щодо другого свята, в суто українському календарі, то саме в цей день, 19 серпня, українці святкують свято українських бджолярів - День Пасічника. Відзначаючи це свято, всі хто хоч раз у житті смакував справжнім медом, вшановують тих клопітких та хазяйновитих українських господарів, які пошлюбили світ своїх захоплень з трудівничою бджолою. І парується свято українських бджолярів з отією нашою українською яблуневістю невипадково. Бо саме на Спасівку яблучко смакують з медом. Тим паче, що свято Медового Спасу трохи випереджує освячення яблук і святкує його наша церква 14 серпня. Повна назва цього великого та урочистого свята така: Маковея або Перший Спас, Спас на воді також Медовий спас — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього.
Золоті медові соти
Медова розкіш
Але повернемося таки до Дня Пасічника. Отже – День українського пасічника. Українські винахідники полишили свій інтелектуальний поклад майже в усіх сферах та прошарках світового прогресу. Відтак, не минули своїм винахідницьким хистом і бджолярство.
Зрозуміло, що добувати мед вміли ще найпродавніші народи, але добути мед в дикунський спосіб, то не диво, а от наш земляк,
Петро Іванович Прокопович (1775 – 1850), першим у Світі зробив вулик і рамку для збору меду. Його винахід дав можливість збирати мед, не знищуючи бджіл. Оце вже прогрес!
Пасіка з вуликами, що винайшов великий український пасічник
Сонячні слоїки
В такому рамковому вулику бджоли стали жити упорядкованим родинним осередком, а не дикими сім’ями. Українці мають знати, що саме Петро Прокопович першим на Планеті одержав чистий щільниковий мед. А сталося таке винахідництво і водночас його застосування на початку ХІХ століття в селі Митченки нині Чернігівської області ще 1814 року. І
сторія пам’ятає ще й інших українців, які уславили свій земний шлях розвитком бджолярства. Це такі вчені, як Василь Ващенко (1850-1918), один з найвизначніших діячів українського бджільництва. Розробив оригінальні протиройові методи, зробив великий вклад у вдосконалення конструкції вулика, активно поширював передові знання свого часу.
Микола Вітвицький (1764-1853) Український дослідник, автор фундаментальних посібників з бджільництва, створив розбірний "дзвоноподібний вулик", який максимально відповідає біології розвитку бджолиної сім’ї.
Отже й не диво, що саме Україна започаткувала традицію святкування такого свята, як День Пасічника. В Австралії зо два роки тому проводився міжнародний фестиваль «Медовий місяць» і мед саме наших українських пасічників визнано найкращим у світі. А у вересні 2009 року у французькому Монпельє проходив міжнародний конгрес з бджільництва. Сюди на 41–й всесвітній конгрес "Апімондія" з’їхалося близько 10 тисяч бджолярів із 80 країн світу — аби поділитися досвідом і представити свою продукцію. Українські ж бджолярі вибороли головний "трофей" — право на проведення такого ж міжнародного форуму у 2013 році, писала "Україна молода". За нашу країну проголосувало більше половини делегацій (93 голоси зі 165 можливих) — і це при тому, що нашими суперниками були Туреччина, Іспанія, Італія, Угорщина та Болгарія. Отак у нас!
Але, попри усі лаври та радіння… є над чим і замислитись. Трапилася мені до читання минулорічна газета «Сільські вісті», в якій наводиться болючий аналіз того, що фактичним промисловим, та й навіть присадибним бджолярством в Україні немає кому займатися. Собівартість меду становить велику ціну, але й це не все. Чомусь ця, частіше сільська, професія, а вірніше б мовити, що люди які їй любовно прислужилися життям і часом, мають прихильний вік. Молодь байдужа до цієї справи, а можливо й тому що сама українська держава не дуже заохочує до такого солодкопромислового фаху.
В тій же газеті дізнаюся про те, що в деяких державах, далекоглядні державники, навіть фінансово заохочують до медового хисту своїх співгромадян. А як же може бути інакше? Адже, бджоли в своєму клопоті зосереджені не тільки на медозборі тільки заради меду, але й порядкують посіви таких потрібних сільськогосподарських рослин як ріпак та соняшник. А відсутність бджіл приводить до недозапилення навіть садків, не кажучи вже про те, що з благословення бджоли будь – яка квіточка квітує рясніше і запашніше.
А от хочу навести дослівні рядки власкора «СВ» Миколи Нечипоренко, з якими важко не погодитись: «Згідно з медичними нормами, маємо з’їдати його (тобто меду) по 35-40 кг за рік. А діти шкільного віку та підлітки навіть більше – понад 50 кг. Наприклад, Німеччина та Японія першими включили мед до прод о вольчого кошика своїх громадян, а у школах – в обов’язкове меню дітей, поставивши перед собою завдання домогтися його споживання бодай у межах п’яти кілограмів на душу свого населення за рік. Оскільки більшого домогтися поки що зась. Адже у себе виробляють у 5 -6 разів менше, ніж завозять іззовні. Україна ж, виробляючи меду лише по кілограму на особу, ще й входить у п’ятірку країн, які виробляють його найбільше.» Або ще таке історичне твердження: «Київська Русь у першу чергу медом та воском торгувала з усією Європою? І що саме мед є нашим першим національним харчовим продуктом, а вже потім – сало? Якщо хочете знати, то наш народ від вимирання спроможні врятувати лише бджоли! Адже за унікальними лікувально-оздоровчими властивостями немає рівного йому продукту на планеті. Бо містить в собі понад три сотні різних компонентів, мікроелементів, усіляких біологічно активних речовин та вітамінів, ферментів, амінокислот. Річ у тім, що бджоли – це не тільки цілющий мед. Це ще й прополіс, пилок, перга та маточне молочко. Властивості перелічених речовин надзвичайні, просто унікальні. Кожен вулик не що інше, як аптека, здатна замінити десятки і сотні таблеток, мікстур і настоянок. Ще легендарний Авіценна майже тисячу років тому застерігав, що до глибокої старості дожитии можна «лише за умови регулярного споживання продуктів бджільництва, бо гідної заміни їм не знайти».
А отаке трактування деяких інтимних фактів з життя бджіл прямо таки вибиває з рівноваги: «…бджоли – єдині в світі Божі істоти, котрі, якщо хочете знати, спроможні призупиняти своє старіння, відкладати на потім свою смерть і навіть самоомолоджуватися».
Бджола - красуня досконалості
Отака то вона, бджілка, - мудра трудівниця і лікувальниця наша. Отака вона у всьому мудра й спроможна. От бачте, почала писати про святкування Дня Пасічника, а завернула тему до тремкого і цнотливого життя бджоли. А чи хтось з вас, шановні читачі, хоч раз у своєму житті чув, як улесливо та делікатно розмовляє Пасічник до свого бджолиного гарему? Якщо й чули, то чи все зрозуміли? Бо так утаємничено-солодко пошлюблені між собою напевно тільки Пасічник та Бджола. О, то неземна закоханість і неземне взаємопорозуміння!.
Дійсно таки, - такі пошлюблення відбуваються поза площиною пересічного життя. На Гуцульщині є такий звичай, - на Благовіщеня добрий господар обов’язково випускає бджолу, аби вона роздивилась, як є на світі. Навіть, аби й сніг лежав, бджолу випускають в цей день. Бджола – Божа муха. Її гріх убити. А трудівниця яка?!
І великий розум за мудрою бджолою, бо безтурботного легуна трутня лиш певний і час для певного почину при собі тримає, хоч яка маленька – та сама собі раду дає. Рід бджоли сягає Первовіку, як і мурашок…
Колись моя мама захоплювалася літературою про бджільництво, маючи на меті й самою стати до цієї справи. Спроба виявилася невдалою, бо досить підтоптаний, на ту пору, вік мами, онуки та хвороби не могли сприяти в такій клопіткій справі. Та й навіть найулюбленіша книжка мами, яка «розсекречувала» всі уподобання і спосіб життя цих таких унікальних комах, як бджоли, після смерті мами залишилась у чиїхось чужих руках. Бо мама любила ділитись знаннями, і бодай найменшим досвідом з сусідами та й часом з зовсім чужими людьми. Отож мабуть дала комусь почитати… Але добре пам’ятаючи назву книги та дякуючи можливостям інтернет прогресу я відшукала рік видання, назву видавництва та ім’я автора книжки: Григорьев Г. Занимательное пчеловодство. - Донецк: Донбасс, 1968. Дай, Боже, доїхати ще якось до мого юначого Донбасу та спробувати розшукати цю веселу, пізнавальну, з великою добіркою оригінальних малюнків книжку.
Та розшукуючи саме цю книжку, гортаючи інтернет сторінками різних сайтів, чого тільки не начиталася я про наших земних співгромадян – БДЖІЛ.
От наприклад такі унікальні цікавинки:
Бджоляр за допомогою диму не заспокоює бджіл, а буцімто лякає їх пожежею. Бджоли, при появі диму, накидаються на мед, щоби запастися їм на дальню дорогу. Відтак, коли черевце бджілки набрякле від меду і не гнеться, вона не може використати свою зброю – жало…
Для того, аби добути ложку меду (30 г) 200 бджіл повинні збирати нектар протягом цілого дня. Приблизно стільки ж бджіл повинні займатися прийомом та упорядкуванням меду в вулику. При цьому частина бджіл дуже сумлінно працює над процесом вентиляції у гнізді, щоби якомога швидше відходили випари зайвої води із нектару. А для того, аби закупорити мед у 75 бджолиних комірках, бджолам потрібно виділити один грам воску. (Оце варто розповісти дітям, коли вони, коверзуючи, намагаються випльовувати мед).
Бджола в вулику виконує «танець по колу», якщо вона віднайшла джерело корму на невеликому відстані від пасіки. «Вихлястий» танець бджоли сигналізує про те, що медоносій, або пилконосій знаходиться на більш дальньому відстані.
Для добутку одного кг. меду бджоли повинні зробити до 4500 вилетів і висосати нектар з 6-10 млн. квітів. Сильна, дужа бджолина сім’я може зібрати у день 5-10 кг меду (10-20 кг нектару).
Бджола може улетіти від вулика майже на 8 км і безпомильно знайде дорогу додому. Однак такі великі літунські мандри небезпечні для життя бджіл з огляду на продуктивність її роботи. Радіус корисного польоту бджоли прийнято вважати 2 км. Та й навіть в цьому разі вона обслідує величезну територію, яка сягає площі близько 12 га.
Бджолиний рій може важити до 7 – 8 кг. В ньому налічується 50-60 тис. бджіл, маючих у своїх зобиках 2-3 кг меду. Медовим запасом при кепській погоді бджоли можуть харчуватися протягом 8 днів.
В бджолиній сім’ї зазвичай працює на зборі пилку до 25-30% здатних літати бджіл. Вони приносять за день 100-400 (рідше до 1 – 2 кг) обножки.
Багато рослин виділяють водночас нектар і пилок. Але є й такі рослини, з яких бджоли збирають тільки пилок. Це – ліщина, мак, шипшина, кукурудза та ін.)
Нектар більшості рослин має у своєму складі три цукрових різновиди – сахарозу, глюкозу та фруктозу. Співвідношення їх у нектарі різних рослин не однакове. Мед, який виробляють бджоли з нектару, в якому більша доля глюкози (рапс, гірчиця, соняшник та ін.), кристалізується швидше. Якщо в нектарі переважує фруктоза (акація біла та жовта, каштан харчовий), то виробляємий бджолами мед кристалізується повільніше.
Нектар, який має цукрову суміш, більш привабливий для бджіл, ніж той нектар, який має таку ж концентрацію, але має присутність одного цукру.
Під час цвітіння малини та кипрея в тайожній смузі Центрального Сибіру вага контрольного вулика за день збільшується на 14 – 17 кг, в той час як на гречці денне побільшення ваги довершує лише не більш, як 8 - 9 кг.
В тих випадках, коли бджолина сім’я сягає ваги 3 кг, то у зборі нектару приймає участь 40-50% вуликових бджіл. За один виліт ці бджілки можуть принести 400-500 гр. нектару. Решта бджіл у такій бджолиній родині заклопотані вихованням приплоду, будівництвом нових сотів, прийомкою та переробкою нектару на мед та іншими вуликовими, тобто домашніми справами.
В потужній сім’ї, яка має 5 кг бджіл, на зборі нектару зайнято 60% усього її складу. Якщо ж під час головного взятку обмежити матку в відкладанні яєць, то припускаються до медозбору і ті бджоли-годувальниці, які вивільнилися від роботи в вулику. Таким чином 70% бджіл сім’ї займеться медозбором. За один виліт вони здібні принести до вулика близько 2 кг нектару.
По шерхуватій поверхні бджола спроможна волочити вантаж, який у 320 разів перевищує вагу її тіла (кінь тягне вантаж рівноважний вазі його власного тіла).
Бджоли, які віджили свій короткий вік, вмирають у вулику тільки взимку, а літом старі бджоли, відчуваючи наближення кончини, покидають вулик і гинуть на волі.
Ройові бджоли зазвичай не жалять. Тому не слід зловживати димом при зборі рою і його посадці. Виключення являють лише ті рої, які покинули вулик декілька днів тому. Однак надлишок диму й у них може викликати роздратування.
Бджолина матка ніколи не жалить людину, навіть коли та чинить їй біль… Але при зустрічі зі своєю суперницею вона з ярістю вдається до бою жалом…
На виховання 1000 личинок потрібно 100 г меду, 50 г пилку та 30 г води. Річна потреба пилку дорівнюється 30 кг на кожну бджолину сім’ю.
Інстинкт – єдиний і безапеляційний «господар» бджолиної сім’ї. Йому підкорені важливіший і в вищій мірі досконалий цикл заготівлі сирцю та закінчене виробництво різноманітної продукції усього «бджолооб’єднання» у складі 40-60 тис. робочих бджіл.
Бджолина комірка – найдоскональніша в природі геометрична форма сосуду, на її побудову потрібна найменша кількість матеріалу ( на 100 г бджолиних ячійок - 1,3 г воску), а по конструктивній витривалості та надійності комірка (ячійка)не має собі рівних.
Максимальне виділення нектару медоносними рослинами відбувається при температурі від 18 до 25 ступенях тепла за показником Цельсія. При температурі повітря понад 38 ступенів (по Цельсію) у більшості рослин виділення нектару зменшується, а у таких медоносів, як липа і гречка, зовсім припиняється.
Пам'ятник бджолі в Закарпатті
Отож не доводиться дивуватися з того, що завдячливе людство навіть встановлює пам’ятники трудівниці бджолі. Першими встановили пам’ятник мудрій комасі-медоносиці японці - після Нагасакі і Хіросіми. Медичні працівники тоді радили вживати мед для покращення здоров'я. Згодом пам'ятник бджолі встановили у Варшаві, а нещодавно – у Москві. Тернопільська міська рада прийняла рішення встановити пам`ятник бджолі. Дуже гоноровий та досить монументальний пам’ятник карпатській бджолі споруджено у селі Вучкове Міжгірського району на Закарпатті. Не одне десятиліття триває тут вивчення гірських бджіл, які відрізняються невибагливістю та стійкістю до хвороб, високою працьовитістю і продуктивністю. Отож, за заслуги крилатої "горянки", та на знак її наукового вивчення й відзначені пам'ятником у Вучковому: кількакілограмова металева бджола з півметровим розмахом крил увінчує стелу, з якої ніби збирається злетіти, щоб повернутися з черговою порцією нектару. Красунькою Бджілкою пишається і наша українська поштова марка.
Українська поштова марка - Бджільництво
Зображення бджілки можна побачити навіть на іконах, особливо на тих іконах, де зображені покровителі бджільництва святі старці Зосима й Саватій.
Ось що я прочитала на сайті «Бджільництво в Україні» в мережі Інтернет: «…Здавна бджола на Україні вважається священною комахою. Це створіння і справді не може не викликати в кого цікавість, в кого здивування, в кого, навіть, острах.
Спостерігаючи за життям бджолиної сім’ї людина знаходила в ньому багато повчального і для себе. Не дивно, що в народі стільки приказок про бджолину працьовитість, рішучість, з якою вони захищають своє житло від сторонніх посягань і, звичайно ж, про мед.
Минали часи і бджола ставала більш зрозумілою, люди почали тримати їх у саморобних житлах, поближче до свого дому. У народі вважають, що саме Зосима і Саватій навчили людей правильно утримувати свою пасіку. Саме при житті цих святих, у п’ятнадцятому столітті крилаті трудівниці почали "приручатись". Тому і не дивно, що на іконах вони зображені з різним пасічним знаряддям того часу: драбиною, вірьовкою, навіть, сокирою чи ножем. В минулі часи при вході на пасіку обов’язково була ікона з зображенням Зосими і Саватія, а пасічник не помолившись не починав свою працю. Це важливо і сьогодні – на пасіці нічого робити не тільки людині з брудними руками чи в брудному одязі, а і з брудними помислами на душі…» На одній з таких ікон зображені Зосима й Саватій, що знімають рій. Можна рішуче припустити, що вона є одночасно і невеликим посібником для пасічника.
В Мурманську годі й шукати бджілку. Крайня Північ не годиться для облаштування бджолиного раю. Щоправда, начувана я про те, що Терський берег Мурманської області (див. на мапі селище Умба) таки сприятливий для вдалого бджільництва. Бо то протилежний бік Кольського півострову, більш південніша широта, і кліматичні умови там значно кращі, хоча квітучих рослин влітку вдосталь і в Мурманську. Один Іван-чай чого тільки вартий?! А його ж, цього фіолетово-запашного раю, тут сотні гектарів… Адже тут не такі вже й люті морози, завдяки течії Гольфстріму. Але бджолі тут таки не до снаги.
В крамницях Мурманська також немає українського меду. Особисто я купую мед, який сюди привозять з Ростовської області Росії (м. Сальськ та ін.). Він досить добрий, але вже густо-зацукрований. Про той, тільки но викачаний з вулика мед, що в дитинстві прямо з тарілки їла ложками, потроху вже починаю забувати. Хоча уява таки малює, як він, той мед, наче густо - тягуча олія пнеться з ложки знову до тарелі… А запах! Ох, краще не згадувати. Краще не згадувати, а поїхати в Україну під час медових «жнив» та й посмакувати і не тільки медом, а й медом у сотах. Ну що скажіть, крім суцільної хімії, можна вичавити, висмоктати, або вижлуктити з тих сучасних жуйок? Отож! Хімія є хімія. А мед у сотах, - то ж смак, запах і Здоров’я! Ото і є наша класична українська жуйка.
А ось, як чудово можна усмакувати медом блюда, які до меду наче й відношення не можуть мати… Але це тільки на перший погляд. Відтак, моя вам порада: коли варите вареники з вишнями, то підсмаковуючи їх у мисці вершковим маслом, додайте ще й ложечку межу. Смак дивовижний!
Або ще так. Помастіть курячі крильця, саму курку, або й свинячі реберця трохи медом. Дайте постояти хвилин десять, а вже потім ставите у духовку для смаження. Дехто вживає цей рецепт, уникаючи додатку солі, перцю, часнику, тощо. А дехто мастить м'ясо медом і іншими спеціями до купи. Виходить дуже смачно і соковито.
Пасічник на селі… Така людина завжди вважалася інтелігентом і навіть науковцем. Цих людей завжди поважали і раділи їх товариству. Як правило, пасічник був дуже мобільною людиною, бо зазвичай мав «веломашину»… З знаним пасічником любили поспілкуватися ті господарі, які мали невелику кількість вуликів десь по - за садком. Бо сам пасічник частіше жив сам, або утримував свій бджолиний гарем, десь подалі, на хуторі, чи в лісі.
Пасічник на селі вважався людиною авторитетною і толерантною. І до цих пір дехто називає Пасічником бувшого президента України Віктора Ющенка… Ну що ж!.. То досить достойна характеристика для порядної людини. Таким «прізвиськом» можна тільки пишатися, бо Пасічником на селі не були люди випадкові… Ніколи!!! Ці люди завжди уособлювали в собі чемність та працьовитість. Шкода лише, що Віктор Андрійович, напевно в силу своєї зайнятості, надто мало запозичив хисту у своїх улюблених бджіл. Бо як вони, бджоли, поводяться з легунами трутнями?! За крильця і гайда, туди, де Макар телят не пас… Отож, аби Віктор Андрійович отако відпрацював зі своїми глитаями – казнокрадами та корупціонерами… - За хвіст та за грати… Ото б тоді була Держава – вулик з своїми законами, уподобаннями, бджолиною працьовитістю і впертим вмінням не дозволяти пхатися до Держави усіляким зальотним пройдисвітам. Свої кордони, свій менталітет, свої терени:- в повітрі, на суходолі, на воді…Гуртове старання на користь вулика-держави!
І наостанок знову маленька витримка з інтернету. Ось як переконливо та зрозуміло закінчує свій допис про бджіл та бджолярів авторка Маріанна Антонюк. Це так збігається і з моєю особистою думкою, яку я виклала вище. «…На диво просто бути бджолою. Треба просто якнайкраще робити те, що вмієш (ходити в розвідку, стояти на варті, носити мед). Не допускати стосовно себе агресії. Не пхатися до чужих вуликів. Не гадити в своєму. Хіба від людини вимагається більшого?..»
Смачного меду, доброго здоров’я, всіляких гараздів я зичу всім Пасічникам та всім тим, хто ласий до такого дару трудівниці Бджілки і її Сподвижника – Пасічника.
Ложка дьогтю: Науковці університету Кобленц-Ландау, Німеччина, дійшли до висновку, що причиною масової загибелі бджіл у США і Європі можуть бути радіосигнали мереж стільникового зв'язку. Така ж загроза може чатувати і на нашу українську Бджілку.
Пам'ятник Петру Прокоповичу в Батурині
Петро Іванович Прокопович - Історична постать в бджолярстві України
* * *
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
Talochka-htz@bk.ru |
|
|
Технології
