Витративши всі свої заощадження, Петро Прокопович придбав 32 вулики. 1808 року у нього було вже близько 600 вуликів, що давали великий прибуток, але він був незадоволений своїми успіхами, оскільки пасіка практично не відрізнялася від пасік сусідів. Чотирнадцять років Прокопович розводив бджіл у колодах, дуплянках, бортях, щодня вивчаючи життя крилатих трудівниць. Він зробив висновок, що борті та дуплянки не забезпечують успішного бджільництва і їх потрібно замінити на щось більш досконале. Адже закурювати бджіл сірчаним димом при відборі меду і виламувати стільники, в яких плавають мертві бджоли, – це варварство.

«При зайнятті бджільництвом протягом 28 років, – писав він згодом, – мені вдалося відкрити головні природні знання про бджіл, які ніким ще досі не пояснені… Я проникнув у таємниці роду бджолиного далі від усіх моїх попередників, написав про бджіл і бджільництво твір, зовсім відмінний від усіх, що були до того, за своєю суттю, і придумав нову будову вулика, найбільше пристосованого до нашого клімату і побуту».

Він постійно експериментував і таким чином досягав кращого ведення господарства. Проте йому хотілося ще більшого: 1) видобувати з вулика чистий мед без будь-яких домішок і бруду; 2) щоб гніздо бджолине з бджолиною сім’єю лишалося непошкодженим; 3) щоб бджолина сім’я після вирізки меду лишалася продуктивною.

І Петро Прокопович вирішив ці проблеми – після тривалої наполегливої праці 1814 року він створює перший у світі рамковий вулик і цим кардинально змінив принципи догляду за бджолами – можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку, а мед виймати без знищення бджіл.

Цей вулик мав квадратний поперечний розріз. Три стінки його були зроблені з дощок товщиною 5 – 7 см, а четверта стінка мала втулки. Всередині вулик ділився на кілька відділів. У верхні відділи ставилися рамки розміром 44х145 мм, які нагадували сучасні секційні. До речі, ці розміри лишилися незмінними донині. Між ними та нижніми відділами вставлялася перетинка з отворами для проходу бджіл, але матка не могла через них пройти у верхні відділи. Це був прообраз сучасної роздільної решітки, який дав можливість отримувати в рамках чистий мед без пилку та розплоду. Прокопович сконструював також роздільники для рамок.

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича. Зокрема, він писав, що його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл. Він застосовував методи, які далеко випередили його час. Ці методи й створили передумови для створення найбільшої у світі пасіки на той час – пасіка Прокоповича нараховувала 10 000 сімей. Це було нечувано.

Авторитет і слава Прокоповича були величезні. Йому присвячували статті в петербурзьких, паризьких та берлінських журналах. А тим часом Петром Івановичем заволодіває прагнення поділитися досвідом з іншими. І він створює першу у світі бджільницьку школу. 1828 року Петро Прокопович у рідному селі Митченки організував школу за сприяння Московського товариства сільського господарства. Через два роки школа була переведена у сусіднє село Пальчики і проіснувала 53 роки. У ній щороку навчалося грамоті та бджільництву 60 – 80 учнів з України, Росії, Грузії, Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі. За час свого існування школа випустила сотні бджолярів. Тут вони переймали передовий досвід того часу, а шкільна пасіка в 1855 році нараховувала 2542 бджолині сім’ї.

Прокопович був видатним практиком, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, активним громадським діячем. Він вважав бджільництво найприбутковішою галуззю народного господарства і довів це своєю щоденною працею – став досить заможною людиною. Прокопович зробив визначне відкриття і прекрасно це розумів. Першим своїм вуликам він навіть давав імена: «Петербург», «Гоголь», «Шевченко», «Россия», «Венеция», «Африка», «Сатурн»… Прокопович вважав, що це надає бджільництву величності та урочистості.
Його діяльність сприяла поширенню та розвитку бджільництва не лише в Україні, але й в інших країнах світу. За своє життя він надрукував понад 60 статей. Багато його праць актуальні й досі. Наприклад, розроблений ним безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо.

Дуже поважав Прокоповича Тарас Шевченко, увічнивши його ім’я у своєму творі «Близнюки». Він писав: «Там коло Батурина живе наш великий пасічник Прокопович».

Пішов з життя геніальний бджоляр 22 березня 1850 року: 1848 року він тяжко захворів на ревматизм і хвороба убила його. Але його винаходи живі досі, адже саме він розпочав епоху раціонального бджільництва. Його іменем названо Український інститут бджільництва, який уже в наш час робить свій внесок у подальший розвиток галузі.

На могилі Петра Прокоповича у селі Пальчики поставлено зроблений ним вулик, а на плиті вибито слова – «Определив себя пчеловодству, я отдал оному всю жизнь, всю мысленность, всю бдительность»…

Світлана КУШНІР

Петро Прокопович  (1775 – 1850)  Основоположник раціонального бджільництва

---