 Глава держави надіслав листа до Українського конгресового комітету Америки - Відповідь українців США на лист В. Януковича - 06.10.10
Президент України надіслав листа до Українського конгресового комітету Америки. У листі, зокрема, йдеться про необхідність більш активного діалогу влади в Україні з представниками української діаспори.
“Основна мета, з якою я прийшов на високу посаду Президента України – вивести державу з кризи і полегшити життя людей. Сказати, що це непросте завдання – це нічого не сказати, якщо знаєш, у якій важкій ситуації перебувала Україна на момент мого приходу до влади. Зруйнована економіка, розбалансована система влади, знівечена судова система, величезне безробіття і зовнішній борг, за якого кожен українець – ще ненароджений і на землі сущий – потенційно винен близько дві тисячі американських доларів.
У цій ситуації я змушений вживати неординарні, а подекуди і ризиковані кроки, бо традиційна система реагування на виклики, перед якими стоїть Україна, вже не спрацьовує. Мета одна – врятувати економічну незалежність України. Адже лише економічна незалежність може бути надійною гарантією незалежності політичної. Іншого шляху нема. Саме тому я з перших не те що днів, а з перших хвилин своєї діяльності на посту Глави Української Держави взявся за системні реформи і за відновлення чіткої вертикалі влади.
За сто перших днів роботи нам вдалося розробити програму реформ і відновити владну вертикаль. У країні почав відчуватися порядок. Зараз ми активно приступили до реалізації реформ. Одним з суттєвих кроків на цьому шляху буде новий податковий кодекс, який дасть можливість вільно дихнути насамперед середньому і малому бізнесу. Ми також почали втілювати в життя судову реформу.
Я хотів би підкреслити, що поряд з внутрішніми реформами ми зміцнюємо і зовнішньополітичні позиції України. Так, для України справді важливо було відновити нормальні стратегічні взаємовигідні відносини з Росією. Це потрібно усій Європі. Адже добросусідські взаємини між країнами, що перебувають у центрі континенту – це гарантія стабільності і спокою для всіх. Перший мій закордонний візит відбувся до Брюсселя. Я ще раз підкреслив – європейська інтеграція залишається пріоритетом нашої зовнішньої політики. Альтернативи цьому шляху нема. Але ми будемо також розвивати й інші нові контакти, якщо вони вигідні для національних інтересів України. І тут красномовним прикладом може бути мій візит до Китаю, який заклав основу для розвитку стратегічного партнерства з цією країною.
Важливого значення ми надаємо і стратегічному партнерству зі Сполученими Штатами Америки. Те, що Україна підтримує ідею без’ядерного світу не лише на словах, а й активними діями, є добрим прикладом для всіх держав. І ми будемо продовжувати цю політику.
Звичайно, не всім подобається та твердість і наполегливість, з якою ми йдемо по шляху реформ. Стара корумпована бюрократія в Україні робить усе, щоб подавати на зовні викривлену інформацію про нашу політику. Намагається чіпляти нам ярлики, перешкодити зближенню України з Заходом. Для цього організовуються дрібні провокації, робляться спроби переконати світ у тому, що ми начебто, згортаємо демократичні процеси та свободу слова.
Знаєте, я ніколи не встрявав у чвари. На слова я завжди реагував діями. І коли мені кажуть про те, що в країні начебто СБУ переслідує істориків з музею “Тюрма на Лонцького” у Львові – я даю доручення Кабінету Міністрів про негайну передачу цього музею з СБУ в Інститут Національної пам’яті. І доручаю передбачити в бюджеті на наступний рік фінансування цього музею уже в системі Інституту Національної пам’яті.
Коли мені говорять, що я, начебто, заперечую Голодомор – я ініціюю розсекречення архівних матеріалів, що стосуються періоду Голодомору, і передачу їх теж в Інститут Національної пам’яті, де історикам можна буде об’єктивно і з цілковитим доступом їх вивчати. Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції.
Коли мені говорять про, нібито, згортання свободи слова в Україні, я ініціюю процес створення Громадського телебачення. До речі, цей процес уже на стадії завершення, і на наступному засіданні Гуманітарної ради ми затвердимо концепцію Громадського телебачення, яка пройшла громадські обговорення в усій Україні.
Незабаром в Україні – місцеві вибори. Я роблю все, щоб вибори відбулися чесно і прозоро. Ми домоглися, щоб опозиція і влада мали рівне представництво у керівних органах територіальних виборчих комісій. Я дав доручення, які забезпечують виборчий процес від будь-якого адміністративного тиску. Ми запросили в Україну всіх іноземних спостерігачів. Я дуже зацікавлений у тому, щоб місцеві вибори в Україні пройшли вільно, чесно і прозоро. І ми зробимо все, щоб так було.
Я завжди виступав за широке об’єднання усіх конструктивних сил в Україні та за її межами. Я висловлююся, зокрема, за конструктивний діалог з представниками української діаспори. Я готовий пояснювати, розказувати, розтлумачувати кожен наш крок. Я хочу, щоб українці в усьому світі помагали своїй Вітчизні виходити з трудної ситуації, а не перешкоджали їй. Я прагну, щоб ми усі разом відстоювали інтереси своєї країни. І щоб ви, тут, в Америці, виходили з гаслами підтримки своєї рідної землі, з гаслами підтримки України. А не навпаки.
Ми повинні говорити з вами в усьому світі одним голосом – голосом українських національних інтересів. Я вірю, що так буде. Я переконаний, що ми знайдемо порозуміння, бо впевнений – ніхто з вас не хоче злого Україні. Ми всі – за процвітання і добробут нашої землі, за те, щоб світ поважав Україну”, – написано у листі Президента України до Українського конгресового комітету Америки.
Прес-служба
Президента України Віктора Януковича
20.09.2010
* * *
Відповідь українців США на лист В. Януковича
Достойний Пане Президенте!
Через Посольство України у Вашинґтоні одержали Вашого листа, за що ми вдячні. Дозвольте на початку сказати, що саме одержання листа виповнило нас великою надією не тільки на діалог з теперішньою владою в Україні на чолі з Вами, але також на велику зміну у курсі політики України під час Вашого президентства. Ми живемо подіями в Україні та заходами, які мають відношення не тільки до її мешканців, але також до українців, де би вони не проживали. Від самого початку нашої організації Україна була основним предметом зацікавлення, а тим більше від моменту проголошення її незалежності та нових можливостей розвитку для нашого народу.
Тому прийміть від нас вислови глибокого розчарування і здивування, після прочитання самого тексту Вашого листа. Наприклад, Ви запропонували розв’язати такі болючі проблеми, як сьогоднішнє невизнання Вашою адміністрацією Голодомору геноцидом нашого народу. Хоч ми вітаємо відновлення підрозділу про Голодомор на веб-сайті Президента, але є приголомшені тим, що всі згадки про ґеноцид нашого народу були відредаговані. Також ми є стурбовані безправною поведінкою СБУ, щодо Музею меморіалу “Тюрма на Лонcького” і його керівника та переданням цих питань теперішньому керівнику Інституту національної пам’яти. Ви призначили Валерія Солдатенка керівником цього надважливого інституту, знаючи його сумнозвісне минуле та його сьогоднішні упередження проти власне цих білих плям у нашій історії – трагічний Голодомор та славну визвольну боротьбу ОУН-УПА. Вже після свого призначення пан Солдатенко висловив свої упередження в парі зі своєю заявою, що він комуніст від 1969 року і похвалився, що ніколи не зрікся свого партквитка. Як зрозуміти не тільки таке призначення, але і доручення йому найсуттєвіших питань, які сьогодні нас розділяють?
Хоч Ви у Вашому листі не згадали дуже болюче для нас питання, але слід нам піднести справу українофобного міністра освіти Дмитра Табачника. Десятиліттями, антиукраїнська радянська пропаганда спотворювала історію України. Сьогодні, міністр Табачник продовжує таку антиукраїнську політику і поширює атаки проти не тільки самої держави, але у наслідок його деструктивних дій підриває Ваше Президентство! Ми вірили, що Президент, щонайменше звільнить цього українофоба, але на жаль, так не сталось. Хіба для Президента такі підривні дії є припустимі?
При цій нагоді, прошу прийняти запевнення, що ми і далі працюємо “за процвітання і добробут нашої землі, за те, щоб світ поважав Україну” і тому ми не можемо підтримувати Вашу політику, яку вважаємо не на користь нашого народу.
Ми не втрачаємо надії, що Ви зрозумієте помилковість Ваших сьогоднішніх позицій, що Ви приймете тягар чесної служби нашому народу в Україні та поза, та конкретними діями проявите зміну у Вашому політичному курсі в сторону конструктивних дій в гуманітарній та економічній площинах. Росія це сусід України з яким у нас довга історія поневолення і переслідування. З Росією треба жити в згоді, не забуваючи цієї історії. З такими як Валерій Солдатенко, Дмитро Табачник, Ви до такого зрозуміння не можете дійти.
При цій нагоді відповідаємо також на запрошення взяти участь у зустрічі з Вами. Українська Громада в США завжди надавала всі можливі способи підтримки для зміцнення незалежної і демократичної української держави та допомагала українській нації досягнути чесного, справедливого і рівного ставлення серед держав, як члена сім’ї суверенних народів. Ми, як і раніше, залишаємося стійко відданими справі захисту інтересів українського народу, і продовжуватимемо це робити. Наша об’єднана Українська Громада в США – Українська Американська Коордиційна Рада, Український Народний Союз, Cоюз Українок Америки, Союз Українських Католиків Америки “Провидіння”, та Нова Українська Хвиля – радо з Вами зустрічатимемося для корисного діалогу тоді, коли ми відчуємо від Вас щире піклування українським народом та його проблемами.
З повагою,
За Крайову Екзекутиву УККА,
Тамара Олексій
Президент
Марійка Дупляк
Екзекутивний секретар
22 вересня 2010 р.
* * *
"Час i Подiї"
www.chasipodii.net
 Грай, бандуро, грай – українську душу звеселяй! - 06.10.10
 Львівська школа кобзарського мистецтва, що діє при Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини цьогоріч завершила святкувати свої два ювілеї. Школа має у своєму складі два ансамблі: Народну капелу бандуристок “Дзвіночок”, котра відсвяткувала 50 – річчя, та капелу хлопців – бандуристів “Гамалія”, котрій виповнилося 10 років.
Народна капела бандуристок “Дзвіночок” була створена у 1958 році з ініціативи відомого львівського бандуриста Володимира Дичака, а вже на її базі була створена Школа кобзарського мистецтва. У капелі займаються дівчата віком від 7 – ми до 17 – ти років. Вони навчаються грі на бандурі, займаються постановкою та розвитком голосу, вивчають історію кобзарського мистецтва. Відбуваються цікаві зустрічі з провідними науковцями, музикантами, відомими кобзарями, письменниками. У колективі працюють педагоги Оксана Борачок, Людмила Гребень, Ірина Григорчук, Галина Лучишин та Мирослава Медведська. Керівник капели – Марія Горішна. Вона ж і керівник Школи кобзарського мистецтва.
Ще в радянські часи капела “Дзвіночок” була на вершині слави. Капелу знали в усьому СРСР, адже вона успішно виступала на олімпійських іграх та урядових концертах. Тоді був шалений конкурс, а попадали туди навіть по дзвінках з обкому партії.
Одним з найбільших свят у капели є відзначення Шевченківських днів, до яких колектив щорічно готує нову програму.
Капела “Дзвіночок” є Лауреатом і Дипломантом всеукраїнських, обласних та регіональних фестивалів. Серед них: “Сурми звитяги”, “Різдвяні канікули”, Фестиваль кобзарського мистецтва ім. Ю.Сінгалевича “Дзвени, бандуро”, “Жайвір скликає друзів”. Також є учасниками творчих звітів Львівщини в Національному палаці “Україна”. Є частим гостем на Львівському телебаченні та радіо. У 1995 р. капела отримала почесне звання “Народний колектив”.
Бандуристки з великим успіхом популяризують українське мистецтво не лише в Україні, а й за її межами. Колектив є лауреатом 29 – го Міжнародного музичного фестивалю у м. Бидгощі (Польща), 50 – го Європейського музичного фестивалю у м.Неернелт (Бельгія), Міжнародного хорового фестивалю у м.Монтре (Швейцарія). Капела є переможцем 39 – ї Бидгоської музичної імпресії (м.Бидгощ), а також учасником міжнародних фестивалів у м.Стокгольмі (Швеція), у м.Шиплішкі (Польща), у м.Кошіце (Словаччина).
Керівники капели. Перша справа – керівник Школи Марія Горішна
На базі Школи кобзарського мистецтва проходять всеукраїнські та обласні семінари, конференції, творчі лабораторії та методоб’єднання керівників кобзарських колективів.
У репертуарі колективу: духовна музика, українська та західноєвропейська класика, українські народні пісні та думи, авторська пісня та пісні, які виконуються мовами інших народів світу. Капела записала два аудіоальбоми “Дзвіночок колядує” та українські народні і авторські пісні.
Капела хлопців – бандуристів “Гамалія” була створена у 1989 році, а почала функціонувати в 1990 році. Ініціатором створення капели і її незмінним керівником є Тетяна Шаленко. Ідею створення хлопчачої капели пані Тетяна виношувала давно, але для цього мусів бути поштовх.
– Одного разу мене послали на огляд художньої самодіяльності в один з інтернатів Львова, де виступало 6 хлопчиків під керуванням покійного бандуриста Юрія Даниліва. Як сьогодні пам’ятаю, вони співали про женчика і ця пісня дуже мене вразила, бо тоді я відчула, що бандура в руках хлопців звучить по – іншому. Не тільки голоси, але й подача одного і того ж самого твору. А другою причиною стало те, що якось доля звела мене з капелою незрячих бандуристів “Карпати” і справила на мене разюче враження. Коли вони виходили, то один одного вели за руки, а розпочинали виступ з того, що Ю.Данилів давав три акорди і капела починала співати. Наміри про створення чоловічої капели довго переслідували паню Т.Шаленко, вона довго роздумувала над тим, як дати хлопцям бандуру в руки. Не зупинило її і те, що на сьогоднішній день дехто вважає, що це не має права на існування.
–Те, що жінки взяли бандуру в руки, нема нічого злого – продовжує пані Тетяна. Навіть більше того я вважаю, що вони врятували бандуру, але переконана в тому, що вона органічно була пов’язана з чоловіком.
Але не так просто було реалізувати свій задум. Коли вона захотіла дати бандуру хлопцям, то на той час вже існувало несприйняття її як чоловічого інструменту. Часто дивувалися, бо скрізь чують: тріо бандуристок, ансамбль дівчат, а крім того сама бандура завжди була у зневазі, щось габаритне називали бандурою.
–У 1989 р. я повернулася з декретної відпустки, – говорить пані Тетяна, – а покійний В.Дичак на той час задумав створити при капелі “Дзвіночок” малу форму для перебивок секстет. За ту справу взялася бандуристка Ольга Баглай, але вона пішла в декрет і передала мені 6 хлопців, котрих ніхто не хотів брати, бо знав, що будуть додаткові клопоти. І так я почала реалізовувати свій задум. Вже перші заняття показали, що хлопчики з ентузіазмом сприйняли мої настанови, наполегливо оволодівали технікою гри та співу. І згодом добре організований гурт переріс у самостійну капелу бандуристів. Але процес становлення капели був дуже складним. Це навіть призвело до невеликого непорозуміння з моїм керівником В.Дичаком, бо він хотів малу форму, а я хотіла дати бандуру хлопцям і зібрати їх максимально. Але потім таки погодився і за два роки у мене було 15 хлопців і ще окрема група з 35 дівчат. А коли хлопці почали приходити, то це мене спонукало заглибитись в історію кобзарства і козацтва, бо це було взаємопов’язано. Я навіть побачила відмінність у репертуарі. Дійсно, багато давніх творів були створені для чоловіків. Навіть самі тексти були чоловічі. Ми стали відновлювати історичні і героїчні пісні, які на той час не були відомі і хлопцям це дуже сподобалося. А ще це співпало з часом боротьби за незалежність.
Капела “Гамалія”
Щоб добитися успіхів, довелося два роки пропрацювати на доброчинних засадах, бо неможливо було вкластися в час. Але діти були з патріотичних родин, віддані тій справі і тому був стимул працювати, а головне – була підтримка батьків.
Незабутньою для капели “Гамалія” стала перша поїздка до Канева у 1990 році. Термін підготовки був короткий, але всі наважилися поїхати.
–Коли ми піднялися на могилу, – згадує пані Тетяна, – відчули щось особливе. Нас більше цікавили духовні корені, щоби відчути правдивий дух Шевченка. На той час ще церковне питання так не стояло, але якесь таїнство відбулося.
Ми тоді вже співали козацькі і чумацькі пісні, зокрема “Берестечко, ой чого ти почорніло?”, “Встає хмара з – за лиману”, “За байраком – байрак”.
Не менш важливою була поїздка перед проголошенням незалежності до Харкова у січні 1991 року на фестиваль “Веселковий світ”.
Капела “Дзвіночок”
–Ми тоді підготували Вертеп і програму козацьких та чумацьких пісень. І на той час працювали не так силою звуку, як внутрішніми ефектами. І ось у Харкові, після одного з виступів, до нас підійшли жінки зі сльозами на очах, які розмовляли російською мовою, але сказали: “Ви знаєте, колись ці пісні моя бабця співала”. Не обійшлося тоді і без інцидентів. Коли ми йшли по Харкову до пам’ятника Шевченку, діти мали львівські газети, а там ці процеси ще й не розпочиналися, і вони роздавали ті газети людям. А коли ми повернулися в гуртожиток, то нами вже цікавилися органи. Навіть велася мова про закриття цього фестивалю через нас. Настільки вони нас злякалися. Але вдалося уникнути проблем і виступ пройшов успішно. Після концерту до нас підходили люди і дякували, дарували квіти. Тут ми стали дипломантом фестивалю. А після цього фестивалю у нас було ще багато поїздок патріотичного спрямування. Часто виступали при церквах. Особливо обійшли з колядками і страсними піснями майже всі львівські церкви. І скрізь, куди ми їхали, намагалися зайти в церкву на молитву, якщо не змогли там виступити.
“Дзвіночок” на фестивалі у Кошіце
Приємно зазначити, що капела хлопців – бандуристів стала причиною заснування жіночого товариства при капелі.
– До нас часто приходили діти з бідних і неповних родин – говорить Т.Шаленко. Це, звичайно, створювало незручності для повних родин. І це мене спонукало шукати ще один спосіб як допомогти тим дітям. Таким чином ми створили при капелі жіноче товариство ім. Олени Теліги. І допомагали цим дітям. Хто чим зміг.
Ми часто брали участь у громадсько – політичних подіях. Організовували різні зустрічі і це допомогло глибше зрозуміти наше призначення, нашу кобзарську місію. Суть не лише в тому, аби навчити добре грати і співати, адже кобзарство має глибинні основи, а не лише музичне явище. Воно ввібрало в себе дійсно найцінніший досвід нашого народу. Я завжди намагалася побільше розповідати дітям історію кобзарства, залучаючи їх до суспільно – політичного життя.
Капела “Гамалія” і надалі втішається успіхами, адже продовжує вести широку концертну діяльність. Вона часто виступає у селах і містах області, на кращих сценах Львова (філармонія, органний зал, оперний театр та інші), у Києві, Каневі, Берестечку. Була учасником фестивалю в міжнародному таборів Артек, брала участь в Днях Львова в Кракові, виступала перед молоддю в Білому Борі (Польща).
Колектив капели і надалі підтримує тісні зв’язки з професійною Народною капелою бандуристів “Карпати”, а також з ансамблем хлопчиків – бандуристів “Соколики” з Чернігова та львівським осередком Всеукраїнської спілки кобзарів, бандуристів і лірників. Проводяться цікаві зустрічі з визначними музикантами, мистцями, громадськими діячами, які спонукають до творчості, вселяють в юнаків бажання вдосконалюватись і розвиватися.
Капела сформувала декілька тематичних програм свого репертуару: Різдвяна програма, страсні пісні, Шевченкіана. Є в репертуарі капели і класика. Провідними солістами капели є Павло Субота, Тарас Копанський, Орест Залізняк, Олесь Коваль.
Капела “Гамалія” пишається своїми ветеранами, а це одні з перших учасників колективу: Павло Субота, Тарас Копанський, Мстислав Коцький -Боб’як, брати Остап, Назар та Віталій Малі, брати Юрій та Євген Шахови, Юрій Ільків. Гордістю капели є її випускники, теперішні студенти вузів: Назар Андрусяк, Володимир Рудий, Олег Марець, Андрій Затинейко, брати Тарас і Ростислав Гривули, Михайло Гамкало, Остап Туркевич,, брати Богдан та Нестор Барановські, Євген Папірковський.
Нещодавно капела отримала звання “Відмінник освіти України”.
* * *
автор: Юрій Атаманюк, Львів
«Час і Події»
www.chasipodii.net
На Київщині депутати намагаються знищити напис на пам’ятнику воїнам Армії УНР - 06.10.10
Меморіал козакам Вороньківської сотні
24 серпня 2010 року в селі Вороньків Бориспільського району місцеві краєзнавці відкрили військовий меморіал козакам Вороньківської сотні Переяславського полку, які полягли в битві з більшовиками на річці Трубіж у 1919 році. На гранітній колоні викарбували: «Померти за Батьківщину, значить -жити», нижче наступне: «Вороньківцям, борцям з більшовизмом за Волю України. Слава Героям!» Дозвіл на відкриття меморіального знаку надала сільська рада, проголосувавши за дане рішення одноголосно. Однак вже за декілька тижнів Бориспільський райком КПУ зібрав близько 400 підписів серед мешканців села та звернувся до сільської ради з вимогою демонтувати меморіал. Сільська рада на демонтаж не наважилась, однак ухвалила «прибрати згадку про більшовиків» з меморіалу.
Сільський голова Вороньків Ігорь Заборний на прохання «Героїки» прокоментував ситуацію довкола українського військового меморіалу. Пан Ігор зазначив, що рішення про зміну напису є компромісним, адже головне, на думку депутатів сільради, – це уникнути конфронтації, на якій наголошують комуністи. Депутати погодились, що згадування більшовиків як окупантів є некоректним.
Відтак слово «більшовики» та «більшовизм» з пам’ятника просто зникне. Більшість у Вороньківській сільраді складається з депутатів ВО «Батьківщини», також у раду вхожі регіонали (троє) та литвинівці (двоє). Решта – позапартійні. Рішення «про зачистку пам’ятника від некоректних зворотів ухвалили консенсусом: представники всіх політсил», – резюмував пан Заборний.
Натомість голова Бориспільської районної організації ВО «Батьківщина» Віктор Прошкін щойно довідавшись про рішення сільради заявив буквально наступне: «Це є зачистка історії та агресивні дії по відношенню до історичної пам’яті українців. Я зроблю все від мене залежне аби поставити на місце тих людей, які топчуться по наших святинях!». Однак коли «Героїка» повідомила панові Прошкіну, що щойно брала коментар від сільського голови Вороньків, й останній засвідчив підтримку бютівцями даного рішення – інтонація очільника Бориспільської «Батьківщини» одразу змінилась. Він назвав ситуацію складною і такою, що «потребує детального вивчення та дослідження».
Для довідки:
На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати?
Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю-познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів.
* * *
Героїка
Благодійна ініціатива
http://geroika.org.ua/?p=42
Екзамен на зрілість. Перездача – платна -
06.10.10
 А чи має Конституційний суд України право скасувати закон всесвітнього тяжіння?
(з розмов на інтернет-форумах)
Деякі українські вузи вже скористалися дозволом уряду на встановлення платних послуг. Перездача іспиту в професора – 900 грн (мінімальна зарплата в країні – 907 грн). Тим часом в країні скасували політреформу 2004-го року і Янукович отримав повноваження Кучми. Схоже, іспит на державну зрілість країні доведеться здавати ще раз, і, як кожен державний іспит, складатиметься він з кількох предметів. Українська література у списку вже є. І перездача, здається, таки буде платною…
Репетиції до перездачі зараз проходять у містечку Кам’янець-Подільський. Нещодавно СБУ заарештувало місцевого мера, мовляв, за хабарництво. І тут виявилося, що містечко не таке вже й велике, мешканців не так вже й багато, і, що рідко буває в Україні, всі вони мають добру пам’ять. І добре пам’ятають, що встиг зробити мер, скільки бюджетних грошей врятував від “обкишенення”. І народ пішов страйкувати. Всі – від студентів до пенсіонерів, від націоналістів до комуністів. Осторонь лишилася хіба Партія регіонів, і БЮТ так собі сумнівався – бо незадовго перед арештом мер вийшов з БЮТ, мовляв, щоб іти на вибори позапартійним.
Громадяни пішли пікетувати місцеве СБУ, міськраду, лікарню, куди втрапив мер після арешту. А коли мера перевели в СІЗО до Хмельницького – поїхали мітингувати туди. Тримали транспаранти – писали там щось про вила, з якими треба йти до СБУ…
Однак українська влада, схоже, урок 2004 року вивчила непогано. Новина про арешт мера обійшла всі телеканали країни, всі інформагентства. А от новин про мітинги в Кам’янці-Подільському не було ніде. Жодне інформагентство цією темою не зацікавилося. І якби не блог Володимира Цибулька – країна б і не підозрювала, що в містечку коїться щось не те…
Втім, що коїться з українським СБУ – багато хто вже почав розуміти. А починалося все з Шевченка. І з вил та сокир. Точніше – з гайдамаків, а ще точніше – з пам’яті про них.
На Київщині, в містечку Ірпінь проходив фестиваль “Гайдамака.UA”. Скромний, спокійний молодіжний фестиваль патріотичної пісні, не перший рік проводився.
Але цього року чомусь окремі владні уми почали придивлятися до фестивалю з підозрою.
Перед початком фестивалю, народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко попросив голову СБУ Валерія Хорошковського перевірити законність проведення фестивалю “Гайдамака.UA”.
“Під час проведення фестивалю організаторами планується низка концертів українських музичних колективів з яскраво вираженою націоналістичної і ксенофобською спрямованістю. Також плануються презентації “повстанських книжок”, лекції та зустрічі з відомими націоналістично налаштованими музикантами, письменниками, політиками та громадськими діячами, майстер-класи з українських традиційних бойових мистецтв.
На думку організаторів, саме формат вшанування української повстанської та бойової пісні має стати закликом до дії молодих українців, про що свідчить і афіша заходу. Музичні групи, виступ яких планується, вирізняються явною ксенофобською і націоналістичною спрямованістю текстів пісень.
Фестиваль підбором своїх учасників явно спрямований на розпалювання міжнаціональної ворожнечі і людиноненависницьких настроїв.
Проведення фестивалю також може бути кваліфіковано як злочин, що підпадає під дію статті 4 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.”
Прес-служба Вадима Колесніченка
Організатори фестивалю, серед яких – нардеп від НУ-НС Олесь Доній, подивувалися, похитали головами, та й порадили Колесніченку звернутися до психіатра. Та й на тому, здавалося, в дискусії мала би бути поставлена крапка.
А ж таки ні.
В останній день фестивалю під вечір до організаторів підійшли молодчики у спортивних костюмах з бейсбольними бітами, і, в найкращих традиціях російських фестивалів, почали лупити всіх підряд. Коли почали підходити нові сили з числа відвідувачів і гостей фесту, молодчики кинулися тікати. Присутні на заході міліціонери бійку проігнорували, звернення до міського відділку міліції теж залишилося без відповіді.
СБУ теж пропустила справу мимо вух.
Після цього фронт-мен гурту “Тартак” Сашко Положинський звернувся до керівника СБУ Валерія Хорошковського з вимогою звернути увагу на твори “колишнього державного злочинця, націоналіста і ксенофоба” Шевченка Тараса Григоровича. Відповідне звернення на ім’я голови СБУ Положинський опублікував на своєму блозі.
“Особливо небезпечними, на наш погляд, є твори, в яких автор занадто реалістично і правдиво описує стан сучасної України. Ось один із уривків вірша “Розрита Могила”, в якому цей писака, фарбомаз, цей кар’єрист, вискочка, колишній кріпак, який хитрощами та інтригами потрапив у вищі кола столичної еліти, принижує громадян України зневажливим звертанням “нерозумний сину”:
…Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає..
Як бачимо, автор ніяк не може утриматися ні від ксенофобської риторики, ні від образ на адресу людей, які не словом, а ділом сприяють побудові нової країни на теренах колишньої – архаїчної і безпорадної – України!
Особливу увагу просимо звернути на писання Тараса Григоровича, в яких він, на власному прикладі, заохочує до протиправних дій, спрямованих на революційні зміни в державі та встановлення соціальної справедливості:
Ой вигострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави…
…При цьому тексти явно спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людиноненависницьких настроїв, так як під виглядом “патріотичних закликів”, ховають у собі пропаганду і вихваляння націоналізму, колабораціонізму та ксенофобії:
…Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море…”
(sashko.com.ua, блог Сашка Положинського)
Реакції від СБУ на це звернення Положинського наразі не було.
Натомість інші невгамовні патріоти виявили, що у депутатів від Партії регіонів теж є свій поетичний доробок. Так би мовити, сучасна українська література. Виявляється, що Болдирєв Юрій Олександрович, народний депутат України, заступник голови Комітету з питань культури і духовності, член фракції Партії регіонів, теж пише вірші. І не просто вірші – пісні:
“Проститутка, ты, моя,
проституточка,
Не на час зайду, зайду
на минуточку,
Я скажу тебе два слова,
что люблю,
Да, и, слушай, брось профессию
свою.”
Цей зразок неповторної депутатської творчості відкопав суто з любові до мистецтва львівський письменник Юрко Винничук. І не просто відкопав, а виставив на всезагальний огляд у своєму блозі на сайті ТСН (tsn.ua).
Після цього стає цілком зрозуміло, куди зараз дивиться Комітет з питань культури і духовності. І чому на вулицях країни з’являється реклама з гаслами, у яких чітко проглядаються не зовсім культурні натяки.
На кшталт “Даю в розстрочку до 15 разів”, “Візьми до рота”, “Роздвинь палички”, “Спробуй зрілий зв’язок”.
А про рекламу “Кожен третій – безкоштовно” з оголеною дівкою і взагалі говорити нема чого. І така краса з явними контекстуальними натяками на вулицях Києва трапляється ледь не на кожному кроці. Так і хочеться сісти і заплакати: де ж вона, де ж вона – та славнозвісна Комісія з нацморалі… А Комісія мовчить… А в комітеті ВР відповідному зайняті – вірші пишуть. Відповідні до теми…
Ну а ті чиновники, котрі не пишуть вірші – пишуть Конституцію. Переписують закони – бо тепер незрозуміло, хто в країні легітимна влада, і що робити з указами, яких навидавали після 2004 року.
Адже цього разу з ласки Конституційного суду не просто Віктору Януковичу повертають повноваження Леоніда Кучми. Останнього, як то не дивно, навіть далеко не всі суди слухалися. А за Віктора Федоровича буде можливість затягнути гайки. І судді, до речі, це вже відчувають. Якщо вірити “Дзеркалу тижня”, найдосвідченіші і найпринциповіші судді (а такі в країні таки є) масово подають заяви про відставку.
Але одними суддями справа не обмежується. От візьмімо ту ж таки проблему “регіональної міграції робочих кадрів”, тих, котрих в Москві, та й у Києві, частенько називають “понаєхавшими”…
Лужков з тим ради дати не міг, Черновецький скільки воював – нічого не вийшло. Навіть криза – і та всіх не порозганяла. А от Микола Янович Азаров зі своїми однопартійцями і однодумцями написали Податковий кодекс, за яким з тих, хто працює на єдиному податку (а так працюють більшість “понаєхавших”) і працює не за місцем прописки, чи то пак, реєстрації, будуть стягувати податок 1500 грн. З таким податком знімати квартиру і ще й при цьому їсти хоча б три рази на тиждень – практично нереально.
З пресою теж цікава історія виходить – навіть якщо не брати до уваги періодичні факти зникнення чи “самопобиття” регіональних журналістів.
При Даниловичу були “5-й канал” і опозиційні медіа, попри всі темники в ефір країни проскакувала інформація про страйки та всілякі інші вияви непокори. Зараз “5-й канал” мало того, що з “урізаним мовленням”, то ще й крутить постійно рекламу російського псевдовченого Петріка (про його “супернанотехнології відбирання грошей з бюджету” ми розповідали в одному з попередніх номерів). А глядачі цього каналу – люди начитані, добре знають, що то таке – ті нанофільтри і той супервчений. Таким чином рівень довіри до каналу повільно, але падає… Але, звичайно, сучасна влада до того процесу вже стосунку не має. Тим не менш, вияви народного протесту, для прикладу, той же Кам’янець-Подільський, дивним чином в прямий ефір не потрапляють.
Якби не блоги – було б зовсім тяжко…
Є ще один доволі цікавий момент. На Даниловича більшість поважних міжнародних організацій дивилися скоса. З підозрою. Натомість, Федоровича, хоч і не дуже поважають, але так хвалять – аж вуха в’януть.
От, наприклад, збиралася минулих вихідних міжнародна конференція в Ялті (YES, “Ялтинська європейська стратегія”), яку щорічно організовує Віктор Пінчук, зять Леоніда Даниловича. Минулого року там були присутні і Янукович, і Тимошенко – як опозиція і влада. Цього року Тимошенко туди демонстративно не запросили. Роль офіційної опозиції виконував… Арсеній Яценюк. І українська влада, і запрошені гості зробили вигляд, що Тимошенко зараз для України – ніхто, а от Яценюк – це таки справжня опозиція чинній владі…
Польська преса відразу написала, мовляв, щось тут не те. Але в МВФ польську пресу не читають. У Фонді вважають, що в Україні – все добре.
Наприклад, глава МВФ Домінік Стросс-Кан заявив, що “в Україні все добре, це заслуга Фонду і уряду”.
А тільки в травні, за статистикою, в Україні 78% громадян вже жили за межею бідності. А з травня ціни на найпопулярніші серед цього прошарку населення продукти зросли добряче – тож, як мінімум, можна вважати, що за тією межею перебувають вже 80% населення.
Але влада схвалила просто “чудову” програму пенсійної реформи, за якою як мінімум третина громадян пенсії не отримуватиме тільки тому, що до тієї пенсії фізично не доживе – і в МВФ сказали, що в Україні все добре.
Реформа просто чудова. Пенсійний вік чоловіків і жінок зрівняють і піднімуть до 62- 65 років. А, за статистикою, на сьогодні чоловіки-українці в середньому живуть 62 роки (жінки – 74 роки). Таким чином держава зекономить чималі кошти на пенсії оцього от міфічного середньостатистичного чоловіка…
Зате Україна вже стала другим найбільшим боржником МВФ і повільно прямує до першого місця. І у Фонді, всі задоволені. Замість того, щоб змушувати великий бізнес працювати чесно, модернізувати виробництво, платити податки, відшкодувати “прихватизоване” майно, держава тягне гроші з тих 80% народу, які й так за межею бідності. Але – частина з них отримує зарплату та ще й пенсію, і це страшенно обурює високих чиновників. Олігархи, які прибутки, отримані з “прихватизованих” підприємств, витрачають не на модернізацію та інновації, а на організування збіговиськ з високими міжнародними гостями, міжнародних чиновників не обурюють. А от пенсіонери з їхньою пенсією в 120 доларів – обурюють. І, швидше за все, обурюють саме тому, що за свої інтереси заступитися не можуть. Он французам на два роки пенсійний вік підняти хочуть – то три мільйони людей на вулиці вийшли. В Україні проти пенсійної реформи протестували… аж 250 осіб. В Харкові. Зібралися, попротестували, і розійшлися.
Ну а блогери українські, які наразі самі собі і за пресу, і за опозицію, про пенсію наразі ще не думають. А новина про податок в 1500 грн до них поки що не дійшла. Втім, на блогерів Україні гріх скаржитися: пам’ять в них добра, літературу знають непогано, і на помилках своїх вчаться швидко. І екзаменів не бояться. Тож, може щось доброго й придумають…
* * *
автор: Марина Олійник, Львів
«Час і Події»
www.chasipodii.net
Презентація книги Д.Донцова у Києві - 05.10.10
 28 вересня в елітній київській книгарні “Є” відбулася презентація щойно виданого тому вибраних праць Дмитра Донцова “Літературна есеїстика”, виданих видавничою фірмою “Відродження”. Організаторами зустрічі виступили керівник інтернет-сайту “ЛітАкцент” Володимир Панченко, президент національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт і керівник Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова Олег Баган.
Модератор акції Сергій Квіт, який є автором відомої монографії “Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет”, зробив оригінальне узагальнення про постать Д.Донцова як визначного інтелектуала своєї доби, поліглота, політичного мислителя і найбільшого есеїста, який відкрив нові обрії для української культури. Упорядник книги, автор коментарів і післямови до неї, Олег Баган розповів про концепцію видання, яке є унікальним, оскільки у ньому зібранні літературознавчі есеї Д.Донцова за п’ятдесят років творчості. Твори подані у п’яти розділах, які відбивають п’ять етапів життя і творчості мислителя. Більшість есеїв надруковані вперше в Україні і тому являть собою значну цінність для дослідників. За словами О.Багана, у том увійшли рідкісні есеї з “ЛНВ” і “Вісника”, які майже не цитуються дослідниками.
Загалом есеїстка Д.Донцова вельми широко розкриває теорію таких естетичних понять, як волюнтаризм, героїчний тип культури, вісниківський неоромантизм. Упорядник заакцентував, що сьогодні дуже важливо зрозуміти вісниківську традицію в літературі як цілісне явище, оскільки у такий спосіб ми бачимо, як наростало вже від початку 20-х рр. якісно нове мислення й художнє бачення світу в дусі героїчного націоналізму. Поняття “празька школа”, яке сьогодні поширене у літературознавстві, було у свій час штучно введене, щоб затуманити якраз вісниківство в літературі, фрагменувати та ідейно вихолостити його. Це поняття було введене ліберальними критиками у 50-ті роки цілком програмовано, щоб боротися з націоналізмом в культурі загалом, бо в той час діаспорна інтелігенція масово підлаштовувалися під західні моделі мислення.
Як аргумент, О.Баган продемонстрував перший випуск наукового збірника “Вісниківство: літературна традиція та ідеї” (Дрогобич, 2009), в якому зібрані матеріали наукової конференції про вісниківську літературу, проведеної у Дрогобицькому педуніверситеті у березні 2008 року. Сьогодні у співпраці із кафедрою теорії та історії української літератури (завідувач – проф. Петро Іванишин) Центр Донцова розвиває системне вивчення вісниківської літератури, з метою залучення ширшої групи науковців з цілої України, перевидання великої кількості творів письменників-вісниківців, публікації маловідомих документів того часу. Зараз вісниківська тематика концептуально розглядається вже у кількох університетах.
Також О.Баган розповів про плани перевидання творів Д.Донцова, яких, як виявляється, є ще дуже багато і вимальовується цікаве багатотомне видання. Щойно, зокрема, за участі Центру Донцова вийшла збірка ідеологічних праць мислителя “Хрестом і мечем”.
Тексти всіх есеїв у книзі друкуються за першодруками. Літературний редактор тому відомий лінгвіст Ярослав Радевич-Винницький пояснив принципи адаптації донцовських текстів до сучасних правописних норм, наголосивши, що була розроблена ціла система принципів, яка допомогла передати адекватно евфонію і пластику мови українського мислителя. Редакторська концепція “Відродження” вже давно орієнтована, щоб подавати твори класиків за тими правописними доповненнями, які пропонувала спеціальна мовознавча комісія, але які відмовляються затвердити офіційні державні кола.
Чільні учасники презентації, Сергій Квіт, Олег Баган, Ярослав Радевич-Винницький, Петро Іванишин, відповіли на низку цікавих і складних питань щодо постаті Дмитра Донцова, його масштабного значення в історії і культурі.
Серед іншого, в аудиторії прозвучала схвальна оцінка монографії С.Квіта “Дмитро Донцов” і побажання її перевидання. Загалом атмосфера зустрічі виявилася дуже творчою, дружньою, доброзичливою.
Наприкінці презентації з оригінальними думками і пропозиціями виступили відомий вчений і публіцист Ігор Лосєв, який наголосив на винятковій актуальності націоналістичних ідей Д.Донцова для сучасної України; популярний критик Дмитро Дроздовський; знана юдаїст та історик Жанна Ковба, яка розповіла про невідомі твори Д.Донцова та ін.
Я голодував за українців! Бо нащо вона потрібна, така Україна без українців?
* * *
Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова"
Націоналістичний Портал
www.ukrnationalism.org.ua
«ОПОРА»: загроза чесним виборам реальна -
05.10.10
 Чи будуть чесними місцеві вибори в Україні? З наближенням дати виборів 31 жовтня дедалі більше лунає тривожних сигналів, що дають привід засумніватися в цьому.
Чи будуть чесними місцеві вибори в Україні? З наближенням дати виборів 31 жовтня дедалі більше лунає тривожних сигналів, що дають привід засумніватися в цьому.
Адмінресурс, чорний піар, підкуп виборців. Про такі загрози чесним виборам повідомила громадянська мережа «ОПОРА» на прес-конференції у вівторок. За результатами моніторингу, розпочатого 11 вересня, спостерігачі «ОПОРИ» представили оперативну інформацію з місць.
Організація занепокоєна, зокрема, незбалансованим складом територіальних виборчих комісій. За даними «ОПОРИ», провладні політичні сили у сформованих ТВК отримали вдвічі більше керівних посад (а отже, печаток в руки), ніж опозиційні парламентські партії. А якщо врахувати, що новий закон передбачає можливість прийняття рішення всього лише трьома членами комісії, фальсифікації в день голосування більш ніж можливі, – вважає голова правління «ОПОРИ» Ольга Айвазовська:
«Це означає, що 3 члени комісії можуть прийняти будь-яке рішення в день голосування, навіть не повідомивши про це інших членів комісії, які, можливо, в цей час будуть уже відпочивати або виїдуть на рівень ДВК», - сказала Айвазовська Голосу Америки.
Одним з найбільших ризиків для чесних виборів на місцях, за висновком «ОПОРИ», є застосування адмінресурсу. Як показав моніторинг, влада активно використовує податківців, контрольно-ревізійне управління, правоохоронні органи для тиску на кандидатів.
Так у Черкасах обласне КРУ заблокувало рахунки комунальних підприємств міськвиконкому, що може паралізувати комунальну галузь Черкас. Чинний мер Черкас і кандидат на цю посаду Сергій Одарич вважає, що розпорядження ініціював черкаський губернатор Сергій Тулуб. Останній очолює обласну організацію Партії реґіонів і в такий спосіб, на думку чинного мера, допомагає своєму однопартійцю Євгену Влізло боротися за посаду міського голови.
Подібних сигналів з регіонів надходить багато, - каже Айвазовська. Тому, на думку голови правління ОПОРИ, адмінресурс залишається найбільшою проблемою для місцевих виборів.
До ще однієї, нової загрози чесним виборам намагається привернути увагу опозиційна партія «Батьківщина». Послідовники Тимошенко б’ють на сполох, заявляючи про «терористичне захоплення» владою своїх партійних структур на місцях. Днями Київським тервиборчком відмовив «Батьківщині» в реєстрації кандидатів до облради, зареєструвавши натомість список на чолі з Володимиром Майбоженком, раніше виключеним з «Батьківщини». На «атаку клонів» опозиціонери відповіли, оголосивши безстрокове голодування. Білі стрічки на голови зав’язали у вівторок семеро активістів Київської обласної організації «Батьківщина». Вони погрожують голодувати, доки Київський тервиборчком не скасує «ганебне рішення про реєстрацію списків від псевдо-«Батьківщини», - мовиться в заяві, оприлюдненій у вівторок на офіційному сайті БЮТ.
Як повідомили автори заяви, в середу вони продовжать голодування вже під стінами Центральної виборчої комісії.
Акція протесту шириться: до голодування київських активістів «Батьківщини» вже приєдналися львів’яни.
А тим часом про своє занепокоєння долею майбутніх виборів в Україні кажуть європейські спостерігачі. Сумнів у законності місцевих виборів 31 жовтня висловила доповідач ПАРЄ по Україні Мейліс Репс.
«Існують сумніви в законності виборів, які пройдуть найближчим часом. І вже є тривожні для нас знаки – виборчі комісії не збалансовані за складом», - сказала Репс на засіданні ПАРЄ в Страсбурзі у вівторок.
Нагадаємо: раніше дев’ять опозиційних партій, зокрема «Батьківщина», заявили про наміри влади сфальсифікувати результати місцевих виборів та звернулися до міжнародних організацій з проханням не визнавати вибори 31 жовтня, якщо фальсифікації таки відбудуться.
* * *
Оксана ЛІгостова | Київ
"Голос Америки"
www.voanews.com
Опозиція вимагає дострокових виборів парламенту і президента України - 05.10.10
Українська парламентська опозиція оголосила рішення Конституційного суду про скасування політичної реформи незаконним і заблокувала сесійну залу Верховної Ради, вимагаючи першочергово розглянути резонансне питання. За словами одного із лідерів БЮТ Андрія Кожемякіна, такої думки дотримуються щонайменше 10 опозиційних партій. Депутат каже, що вони вимагають від парламенту відреагувати на ухвалу Конституційного суду: «Ми вважаємо, що КС перевищив свої повноваження і сам особисто порушив Конституцію, яку повинен трактувати і охороняти», - наголосив Кожемякін.
Опозиція вимагає невідкладно розглянути ситуацію що склалася за участю президента, глови Конституційного суду, уряду і представників міжнародних організацій. БЮТ розробив ухвали про створення слідчої комісії, яка має з'ясувати мотиви голосування суддів, а також постанову про оголошення їм недовіри. Ще одна вимога опозиції – провести одночасні вибори президента і нового складу парламенту наприкінці березня наступного року.
Натомість у провладних фракціях вважають блокування парламенту безпідставним. Лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов назвав ситуацію в Раді «за межами здорового глузду», оскільки всі суперечності із опозицією начебто владнали на погоджувальній раді. Він зазначив, що сценарії дестабілізації роботи парламенту розробляються за його межами: «Домовлятися з тими, хто виконує рішення і навіть не може озвучити чітко, для чого це зроблено, дуже складно» - пояснив депутат.
Влада дає чіткі сигнали, що не збирається зупинятися на шляху виконання рішення Конституційного суду і йти на поступки опозиції. Вже цього тижня більшість збирається розглянути нову редакцію закону про Кабінет міністрів, який позбавить цей орган влади важливих функцій на користь президента. Коаліція планує створити комісію, яка займатиметься приведенням законодавства у відповідність з Конституцією 1996 року. Президент дав доручення прем'єр-міністру негайно скоротити дві посади віце-прем'єрів уряду, які не передбачені основним законом. Прізвища зайвих урядовців обіцяють назвати вже вже до кінця тижня.
Від коаліції також лунають пропозиції внесення нових змін до Конституції. Щоб остаточно позбавити опозицію ілюзій на швидкі вибори спікер Володимир Литвин озвучив ідею внести до основного закону поправки щодо дати наступних парламентських і президентських перегонів. Голова Верховної Ради пропонує законодавчо закріпити час обрання нового складу парламенту у 2012 році, а президента у 2015 році.
* * *
Руслан Дейниченко | Київ
"Голос Америки "
www.voanews.com
СВАВОЛІ ВЛАДИ – ОПІР ГРОМАДИ! - експертне опитування - 04.10.10
ЛІДЕР ПАРТІЇ «ЗА УКРАЇНУ!» В'ЯЧЕСЛАВ КИРИЛЕНКО
Партія "За Україну!" об'єднує людей, для яких переконання важливіші за політичну кон'юнктуру.
Це досвідчені політики й молоді люди, лідери самоврядування і вчені, підприємці й інтелігенція.
У наскрізь корумпованому антиукраїнському парламенті ми єдині, хто щодня відстоює українські національні інтереси.
Нам не треба доводити свій патріотизм – за нас говорять наші справи.
• Один із лідерів студентської революції на граніті 1990-го року. Боротьба студентів стала важливим етапом у поваленні комуністичного режиму й проголошенні Незалежності України;
• організатор комітету "За правду!", який боровся з режимом Кучми;
• 2005-го року на посаді міністра праці в демократичному уряді впровадив збільшення допомоги при народженні дитини, відстоявши її виплату в грошовій формі;
• як віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань уперше запровадив обов'язкове дублювання фільмів українською мовою в кінотеатрах та домігся значного збільшення тиражів книг українською мовою;
• урядова державна комісія під головуванням Кириленка офіційно визнала бійців УПА борцями за незалежність України;
• поставивши інтереси України вище за власні, 2007-го року добровільно відмовився від посади спікера парламенту заради створення демократичної коаліції;
• 2009-го року В'ячеслав Кириленко та однодумці об'єдналися у партію "За Україну!" - українську силу, яка безкомпромісно й послідовно відстоює український інтерес та людські права.
В'ячеслав Кириленко й депутати
від партії «За Україну!» в парламенті:
• єдині, хто по-справжньому протидіяв зрадницькій здачі Севастополя Кремлю;
• «За Україну!» ініціювала відставку українофоба Табачника й неодмінно цього доб'ється;
• «За Україну!» перешкодила знищенню Інституту національної пам'яті і за спробу його знищення вже відправила у відставку антиукраїнського віце-прем'єра Семиноженка;
• «За Україну!» внесла закон про захист незалежного тестування при вступі до вузів від зазіхань Табачника;
• «За Україну!» домоглася скасування урядової постанови №366, яка знищувала малий бізнес, у сотні разів збільшуючи податки;
• «За Україну!» внесла закон про заборону звуження сфери застосування української мови;
• «За Україну!» внесла закон про національний культурний продукт, який захистить українське кіно, книговидання, музику;
• «За Україну!» внесла закон про мораторій на закриття сільських шкіл;
• «За Україну!» внесла закон, що заборонить проводити "податкові допити" та фізично втручатися в роботу підприємств;
• «За Україну!» добилася прийняття у Верховній Раді мораторію на проведення перевірок малих підприємців на час економічної кризи.
Ми зробимо ще багато українських справ. Однак сьогодні режим прагне повністю захопити місцеву владу,
щоб безкарно грабувати народ. Партія «За Україну!» переконана – всі чесні люди повинні об'єднати зусилля, аби не допустити цього.
"За Україну!" розгортає національний опір антиукраїнським реваншистам, єднаючи все більше людей навколо конкретних дій.
СВАВОЛІ ВЛАДИ протиставимо ОПІР ГРОМАДИ!
* * *
Рівненський обласний тижневик „Волинь”
www.volyn.rivne.com
І В 97 ПАНІ ІРИНІ БОЛИТЬ УКРАЇНА - 02.10.10
 Її маму Олену Левчанівську, яка була першою жінкою-сенаторкою від Волині у сенаті Речі Посполитої, у 1940 році розстріляли енкаведисти.
Якщо у людини за плечима 97 прожитих літ, чіпка пам'ять на події, імена, деталі побуту, аналітичний розум і мудрий скепсис у ставленні до життя, то хто посміє закинути мені, що я користуюся збитим журналістським штампом? Жива історія краю - це про мою співрозмовницю Ірину Олександрівну Левчанівську, автора книг «Далеке і близьке: нариси, статті», «Згадалось мені... Спогади дитинства», «Сенаторка», «Ще не забулося...» «І не забудеться», фотоальбомів «Мій кольоровий Луцьк», «Луцьк у 50-х роках ХХ століття на світлинах Ірини Левчанівської» та інших численних спогадів та публікацій. Із них постає історія Волині, не заформалізована науковцями у безликі терміни та визначення, а така, що дихає, озивається рідними голосами, яскравими деталями, живими емоціями.
Коли настає дата чергового ювілею, про Ірину Олександрівну згадують, готують урочисті вечори й академії із пишномовними вітаннями й квітами. Але свята швидко минають, залишаються прозаїчні будні. Будні самотньої літньої хворої людини, яка мусить якось жити у необлаштованій, яка десятиліттями не знала ремонту, без зручностей, квартирі в самому центрі Луцька. Пригадується, років десять тому робилися якісь спроби поліпшити життєві умови Ірини Левчанівської, але все залишилося на рівні добрих намірів. І хтозна, як би склалася її подальша доля, коли б нею не зацікавилася молодий історик, кандидат історичних наук Леся Шваб. До честі Лесі Петрівни, вона близько взяла до серця не лише спогади, а й чисто людські, побутові проблеми Ірини Олександрівни. Ось уже дванадцять років приходить у цей дім майже кожного дня: приносить їжу, книги, ліки, при потребі відвозить свою підопічну до медичного закладу, щоб підлікувати.
Саме із Лесею Петрівною я прийшла провідати Ірину Олександрівну, з якою знайома давно, але здебільшого із зустрічей на парадно-ювілейних заходах. Хотіла зробити сюрприз - подарувати свою книгу «Наречена гетьманича». Адже із моєю героїнею, світлої пам'яті Галею Мельник-Калужинською, Ірина Левчанівська майже ровесниця (на рік старша), вони зустрічалися під час першого приїзду Галі Мельник-Калужинської із Лондона до Луцька, у долях обох було знайомство з відомим хореографом Василем Авраменком.
Сюрпризу не вийшло. З'ясувалося, що Ірина Олександрівна книжку вже має і давно прочитала! Завдяки своїм нечисленним добровільним помічникам, серед яких і Раїса Іванівна Мозолевська, Ірина Олександрівна й досі намагається бути в курсі літературних та інших мистецьких подій. Жадібний інтерес до життя, який проявився в ній у роки молодості, не дозволяє збайдужіти й на порозі століття. Адже майже стільки відділяє її від того дня, коли 17 листопада 1913 року в селі Линів Локачинського району, в маєтку родини Гродзінських у шляхетній сім'ї Олени та Олександра Левчанівських народилася донечка Ірина.
Її мама - Олена Левчанівська - була першою жінкою-сенаторкою від Волині у сенаті Речі Посполитої 1922-1927 років. Пані сенаторка твердо відстоювала права українців, на міжнародних конференціях виступала з рефератами французькою та німецькою мовами, чим викликала незмінне захоплення. У 1940-му Олену Левчанівську розстріляли енкаведисти.
Не буду переповідати, як склалася після цього доля всієї родини й Ірини Олександрівни зокрема. Вона яскраво, колоритно, емоційно розповіла про це у своїх численних мемуарних книгах. Не полінуйтеся віднайти їх і прочитати. Отримаєте величезне задоволення, почерпнете масу цікавої інформації, адже через призму власної долі авторка означила там історію краю.
А тим часом з інтересом слухаю неспішні спогади Ірини Олександрівни про її рідний Линів, ще довоєнний, і не менш рідну мені сусідню Коритницю, де минуло татове дитинство. Про те, звідки з'явилося захоплення фотосправою, і про історію знайомства із Борисом Павловичем Ревенком. Цей чоловік справив особливий вплив на її захоплення кіномистецтвом, привів її у кіностудію «Волинь», взявся знімати фільм про маму-сенаторку, після того, як вона наважилася розповісти йому про свою сімейну трагедію. Доки вона розповідає, до рук довірливо тулиться кіт Ларик (це скорочено - від Доларик).
- Зробили з мене котячу маму,- перехопивши мій погляд, зауважує моя співрозмовниця. - Я люблю котів, але їх у мене не десять, як часом про мене оповідають.
Я ж не втримуюся від не вельми делікатного запитання:
- Як же сталося, що довкола вас завше крутилося стільки цікавих чоловіків, а ви так і залишилися одна?
Хвильку помовчавши, знизує плечима:
- Колись, ще за Польщі, коли у мами були земля, коні, корови, ми жили у своє задоволення, не намагаючись надбати ще більше, женихів було, хоч греблю гати! Але ніхто не припав до душі. А тут ще батьки іноді не думають про те, що говорять між собою. А діти ж то чують і роблять висновки. Мама, було, як розсердиться на батька, то казала: «Доцю, не виходь заміж, бо нема гірш, як отакий чоловік!». От я й послухала... А тато ж мій був дуже хороший, не п'яниця, не гуляка...
У нашій розмові западає тривала пауза. Втім, заповнити її можна рядками із книги Ірини Левчанівської «Ще не забулося...», які з'явилися там на основі давніх щоденникових записів.
«Пушкін казав, що життя - це «дар случайный, напрасный», а лікар Пирогов на те: «Не случайный, не напрасный, дар таинственно-прекрасный, жизнь, ты с целью нам дана». Тоді ж записала й таке: «Жизнь - одно мгновенье: мелькнет и нет его, не стоит сожаленья она ни у кого». А от зараз мені жаль життя, не хочеться покидати свої книжки, численні колекції марок, фото, монет, альбомів, речей, своїми руками зроблених. Та й того неба блакитного з білими хмаринками і з блакитно-жовтим прапором, що майорить у мене за вікном над Національним банком.
Не хочеться вмирати. Бракує мені простору, природи, яку в Линеві могла кожну хвилину бачити. Тепер не бачу ні сонця, ні місяця, ні зірок. Не порадують мене ні веселка на небі, ні сніжинки на землі. Часом лише іній на деревах, а весною - яблуневий цвіт у садах, які видно із мого вікна».
Але це, нагадаю, у книзі, у розмові ж Ірина Олександрівна ні на що не скаржилася, ні на кого не нарікала. Лише трішки здивувалася - чого це серед будня-полудня, до ювілею ж іще далеченько, нею зацікавилися журналісти?
Я поверталася від Ірини Олександрівни крізь стрій яскравих, крикливих біг-бордів із випещеними, самовпевненими обличчями політиків різних рангів і обіцянками добробуту для лучан, майбутнього для України. І промайнула у мене божевільна думка: хай би кожен із цих політиків бодай тиждень прожив в умовах, в «апартаментах» Ірини Левчанівської. А вже потому ми б предметніше поговорили б і про добробут краян, і про майбуття України, і про перспективи створення музею сенаторки Левчанівської. Зрештою, пам'яті й вшанування гідні й інші славетні представники родини Гродзінських.
* * *
Валентина ШТИНЬКО
м.Луцьк
НЕЗАЛЕЖНА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ"
www.volyn.com.ua
В митному союзі з Росією Україна щорічно втрачатиме мільярд доларів, - Пинзеник - 02.10.10
Екс-міністр фінансів Пинзеник навів приклад Білорусі, яка, знаходячись в Митному союзі, постійно судиться з Росією за мито на нафтопродукти.
Щорічні втрати бюджету України від участі країни в митному союзі у рамках Єдиного економічного простору складуть близько мільярда доларів, заявив екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник.
"Як відомо, є два податкових органи - Митниця і Податкова. Перша збирає податки на кордонах, друга - всередині країни. У звичних нам умовах сторона, яка продає, звільняє свій експорт від ПДВ, оподатковується імпорт. У митному союзі імпорт не оподатковується. А тепер подивимося на україно-російські стосунки. Росія продає нам на 5 мільярдів доларів більше, ніж ми їй. Тобто, митний союз означає для України щорічні втрати бюджету 1 мільярда доларів. Це ті доходи, що зараз збираються на території України. В митному союзі з наших кишень вони йтимуть у бюджет іншої країни" - підрахував Пинзеник.
По його словам, неефективність роботи Митного союзу можливо також прослідкувати на прикладі нафтового конфлікту між Росією та Білоруссю.
"Якщо у когось є ілюзії, що не буде мит у торгівлі, то нехай подивиться на Білорусь, яка судиться з Росією за мита на нафтопродукти. Тобто, це співробітництво в односторонньому порядку", - вважає колишній міністр.
Пинзеник відмітив, що для України більш вигідним для збуту продукції є ринок Європейського союзу.
"Минулого року ми експортували до Європи товарів на 10,3 мільярди доларів. Це майже нічого, враховуючи масштаби європейського ринку. Тому з точки зору економіки, робочих місць та доходів громадян нам дуже важливо, аби для нас цей ринок відкрили. І в цьому сенсі справжнім проривом для нас є приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС. Це не означає, що нам треба втратити російський ринок, в жодному разі. Але з точки зору перспектив відкриття європейського ринку для нас на порядок ефективніше, ніж ринки інших країн. Митний союз і зона вільної торгівлі - речі несумісні", - заявив Пинзеник.
Нагадаємо, 5 березня прем’єр-міністр Росії Володимир Путін на зустрічі з президентом Віктором Януковичем у Москві закликав Україну вступити в Митний союз у рамках ЄЕП.
Вчора Верховна рада відмовилася провести 21 квітня парламентські слухання про перспективи вступу України в митний союз у рамках Єдиного Економічного Простору, що створюється Росією, Білоруссю і Казахстаном.За відповідний проект постанови №6162 проголосували 218 депутатів за мінімально необхідних 226.
* * *
Віктор Пинзеник
Український Погляд
www.ukrpohliad.org
Сторінка:[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16][17][18][19][20][21][22][23][24][25][26][27][28] |
Технології
