|
|
|
Наші музиканти - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади "Лелеки" | |
Листопад Юрій Костянтинович (Від першої особи). Народився в селищі Опішня, Зіньківського району на Полтавщині. Там навчався в музичній школі по класу «труба».
Подружжя Листопад
Потім закінчив Гадяцьке державне культурно-просвітнє училище ім.І.П.Котляревського за фахом «керівник самодіяльного духового оркестру».
Працював викладачем в музичній школі, грав в духових оркестрах. В армії теж служив в духовому оркестрі.
В 1989 році був переведений на службу в м.Гаджиєво Мурманської області, де і залишився до цих пір. Закінчив Мурманський державний педагогічний університет за фахом «менеджер соціально-культурної діяльності, викладач».
З 2000 року було засновано українське культурне товариство м.Гаджиєво, як осередок НКАУ Мурманської області де був обраний головою осередку, яким являюсь до сьогодні.
Листопад Ольга Олександрівна (від першої особи): Моя біографія почалася в місті Дніпродзержинську, Дніпропетровської області. Там я народилася, там під враженням багатих пісенних традицій українського народу пройшло моє дитинство, там я закінчила музичну школу.
Закоханість в музику і пісню вплинули на вибір моєї професії. Закінчила Київське державне музичне училище ім. Глієра по класу фортепіано і Київський державний інститут культури, як хормейстер. Вже в роки навчання з’явилися мої перші вірші і пісні, в тому числі і на українській мові.
В 2008 році Мурманським Обласним будинком народної творчості видано мій пісенний збірник. Являюсь членом об’єднання «Композиторы Заполярья». На протязі всього свідомого життя працюю з дітьми: викладаю гру на фортепіано і вчу їх співати.
Наша сім’я - це міцний творчий колектив. Наш син Максим теж обрав творчу професію, закінчив Мурманський педагогічний університет, як хореограф і зараз працює за фахом. Ми разом виношуємо творчі задуми, разом їх здійснюємо, разом граємо на різних музичних інструментах, разом приймаємо участь в різних конкурсах і фестивалях, разом радіємо нашим спільним перемогам.
В 2001 році ми були делегатами III-го Всесвітнього Форуму Українців в Києві. У складі українського хору «Лелеки» виступали в фестивалі-конкурсі хорових колективів ім. Кошиця в Москві. 19 почесних грамот і нагород. 2005 рік – «Найкращий вчитель» Мурманської області позашкільного виховання. «Найкраща сім’я 2005 року».
Віктор Дульгур та Валентин Антонюк
Антонюк Валентин – в громаді майже від часу заснування, але бачимося з Валентином рідко. То праця в морі по декілька місяців, то як тільки прибуває з моря, поспішає в Україну, на рідну Тернопільщину, - підмінити сестру біля хворого батька.
Багато читає українських книжок, переймається долею України, як справжній син своєї матері. Хоч і брак часу, хоч і сам мало коли буває вдома, та все ж Валентин спромігся зіграти роль «дотепного» пана Цибулі в музично – театралізованій виставі «Сорочинський ярмарок» Образ селянина Цибулі вдався непідробний і гуморний. Бо й мова у Валентина на добірну «5» і стиль поведінки не запозичений, а справді український і колоритний.
Дульгер Віктор – артист і майстер на всі руки. Все може робити своїми руками, а ще гарно співає, дуже соковито грає в наших самодіяльних виставах. Бо з Рідною мовою у Віктора все гаразд. Він не з тих, що відбувши службу в війську десь в Росії, лізе догори «по лєсніце», а падає з «драбини». Послухаєш його, то складається враження, що він і повсякчас у рідних Чернівцях. Товариської Вдачі, гуморист і дотепник. В давніші часи ходив в море, а зараз будівник. На сцені тримається з козацьким вихилясом і вміє привабити увагу глядача і партнера по грі в виставі. Далі наводжу написане самим Віктором, тобто від першої особи:
«Так склалось, що після служби в армії, я приїхав у Мурманськ і залишився тут жити. І хоч живу я у Росії скоро тридцять років, однак, ніколи не забував рідної мови, рідної культури. Нещодавно я познайомився з хором „Лелеки” української діаспори міста Мурманська. Мене захопила їх діяльність по зберіганню, та освіченню української культури. Я був прийнятий до громади і тепер також маю можливість нести українське слово до людей. І скажу я словами Ольги Кобилянської: „Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не згубіть... Молюся за вас...”
Рушелюк Тамара (від першої особи): В 1992 році почула про існування УКТ і зразу ж прийшла до Громади. Сама із Черкащини. 1994 році як представник нашої Громади перебувала на курса в Києві по «Національно- прикладному мистецтву України». Курси проходили на території Києво- Печерської Лаври.
1999 року проводився практичний Семінар керівниківу українських засобів масової інформації діаспори «Семінар з українознавчих предметів» у Києві, організатори «Україна-Світ». Делеговані були Тамара Рушелюк, Ала Марчук і Ніна Мізєва.
В 2000 році жінки нашого товариства вступили до Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги. Головою була обрана я, Тамара Рушелюк.
Завдяки тому, що пані Тамара стала переможцем у конкурсі «Дитяча оселя 2000», яке влаштовує українське жіноче товариство ім. Олени Теліги, четверо дітей учасників дитячого ансамблю «Криниченька» були запрошені на відпочинок в одну із «Дитячих осель» Закарпаття і була відповідальним керівником групи. Активний учасник усіх заходів Громади, пише українські вірші, які сама декламує на тематичних вечорах.
Материнські рушники.
Богом освячені ці рушники,
Бо вишиваючи вночі,
Молила мати берегти
Свою дитину від біди,
Щоб на землі цвіли сади
І не було ніде війни.
Так швидко діти підросли
І за собою повезли
У всі світи, у всі краї
Ці материнські рушники.
І на Північ, і на Південь,
У Нью-Йорк і у Москву,
Повезли з собою діти
Рукотворну пам’ять ту.
Над святими образами
У Чікаго, чи в Твері
Волошками з барвінками
Милуємося ми.
І туга розпливає,
Як квіти в полотні,
О, Боже, як далеко
Роз’їхалися ми!
А може Бог замислив
Нас розіслать навмисно
У всі країни і світи,
Щоб повезли ми рушники.
По всій землі, щоб берегли
Вони планету від біди,
Бо, вишиваючи вночі,
Молила мати берегти.
І Бог почув молитви ті
І освятив ті рушники,
І де б ми з вами не були
Нас бережуть вони завжди.
То ж бережіть же їх і ви!
І не соромтесь, не цурайтесь,
Свою світлину прикрашайте
Не килимами – рушниками.
І Божий Дух хай буде з вами.
Валя Мирошниченко, Софійка Котова, Тоня Торопова
Тоня Кожушко
Мирошниченко Валентина та Кожушко Антоніна поповнили в нашій Громаді, як ми іноді сміємося, кагорту «Міс Одеси» Рінаше такими «міс» в нас були Ліда Гергінова та Алла Чулкова, а тепер одеситок в нас стало помітно більше. Отож і робота з цими дівчатами пожвавилася. Валя стримана, але така обов’язкова, що й казати годі. Тоня більш активна, бідовіша, а ще ж і внучку свою, 5-літню Катрусю, до української справи залучає. Обидві добре співають і тому дуже помітні в хорі. Та хоч і не так давно прийшли до Громади ці дівчата, але їх присутність, їх досвід, стали потрібними в роботі і житті колективу.
Торопова Антоніна та Котова Софійка – ці дівчатка зовсім нещодавно з нами, але молодці, - що у справі хорового співу, що столи святкові накрити «по панськи», що швидкі на добре слово, або дотепний жарт. Бо ж від самого початку долучилися до роботи над виставою «Сорочинський ярмарок» і впоралися з цією роботою так, наче зроду з нами. Тоня з Волині, а Софійка з Буковини. Ґречні на вимові, вродливі та винахідливі у будь якій справі. Сказати комусь таке, то чи й повірять?... Тоня водить авто, краще будь-якого бувалого водія. Та це що?!... Вона і в крижану ополонку озера щодня пурнає з головою в будь який ступінь морозу по отому Цельсію... Отаке наші можуть!..
Віктор Ширяєв, Іван Христюк
Христюк Іван Степанович. Хлопців в нас таки малувато… Зате які?!... Не перебільшу, якщо скажу, що хлопці наші дихають в унісон з Україною. Так і Іван Степанович. Він наче й не жив отут, хто й – зна скільки літ, в цьому заполярному Мурманську… Наче вчора з України. Але ж віддав морю і Мурманську найкращі свої роки. Зараз на пенсії. Колоритний актор, старанний колядник і гуморист.
* * *
Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Наші засновники - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади "Лелеки"
Наші музиканти - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Почесні члени громади - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Відлітають сірим шнурком журавлі... - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Українське слово (Мурманськ) - Як наші «Лелеки» відзначали ювілей
* * *
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
голова Національно-культурної Автономії українців Мурманської Півночі Росії
е-mail: getmanova@list.ru
|
|
|
Технології
