|
|
|
Відлітають сірим шнурком журавлі… - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки» | |
† Галина Юріївна Тобілевич. Одна з перших засновниць Українського культурного товариства в Мурманську. З роду Тобілевичів…
Онука відомого українського драматурга Івана Тобілевича (Карпенка – Карого). Була національно-свідомою людиною та знала багато української бувальщини. Завдяки пані Галині в Громаді витав дух українського театру та Правди Вкраїнської. Її постать була живим уособленням старожитньої України, її Духу і природної органічної присутності українських історичних аксіомних тверджень.
† Ніна Василівна Мізєва (з дому Мельник). Одна із засновниць Громади. Завжди була веселою та винахідливою в розмові. А мова у пані Ніни була виразно українською. А пам'ять, - то цілюща скарбничка українських народних пісень. Дівчата наші навіть по телефону надокучали Пані Ніні з приводу тієї, чи іншої пісні, а вона тому була й нечувано рада,- могла хоч усю ніч пригадувати та наспівувати , або й телефонним дуетом впроваджувати майстер-класи з українського співу. Дуже любила вишивати і робила то якісно і зі смаком. Народилася Ніна Василівна на Житомирщині, але до Мурманська приїхала з Львівщини. Померла Пані Ніна в Україні. Залишила у тяжкому смутку сина в Україні та трьох прийомних дітей в Мурманську, яким стала за маму від їх малечого віку.
† Микола Семенович Матвієнко. Композитор-самоук. Написав велику низку чудових пісень про мурманську Північ. В повоєнні роки молодим хлопчиною був направлений на Волинь для роботи в сільських школах комсомольським ватажком. Все життя був вірним комуністичним ідеям, але його талант і добропорядне ставлення до людей вели перед. Відтак, ця людина мала авторитет серед усіх партійних і позапартійних прошарків. Ніколи не чекав на грошові винагороди. Служив сумлінно Музі і Муза не минала його життєвої вдачі. Саме Микола Семенович першим відгукнувся на пропозицію прийти до Громади і допомогти у створенні хору української пісні. Вже на другу нашу з ним зустріч він запросив нашого земляка , киянина, дуже талановитого хормейстера, Дударенка Миколу Івановича. І ця, і ще багато послідуючих зустрічей, відбувалися в моїй маленькій квартирі. Ще, ой як далеко, було до визнання і успіхів, але початок, отой співочий струмочок хору, був заснований.
Пізніше. Микола Семенович написав декілька пісень на українські вірші, переважно на вірші Ліни Костенко, бо безмежно шанував її творчість. Добре розмовляв українською мовою. Відгукувався на чисельні пропозиції, щодо виступу перед будь-якою аудиторією, - дуже шанував публіку і наших дівчаток - хористів. Писав гарні вірші і був людиною дуже обов’язковою та дисциплінованою.
† Микола Іванович Дударенко. Був близьким товаришем Миколи Семеновича Матвієнка. А як швидко він став улюбленцем колективу! Бо вмів фахово працювати та був людиною дуже товариською і простою. А вже як розумівся на царинній пісенній спадщині України?!
І то не дивно, бо сам був родом з Київщини і любив нам оповідати про те, що в їх селі, будь то весілля, чи будь-яке інше застілля, ніколи не сідали родиною, або хто де хотів… Сідали за столи «по голосам», бо знали, що скоро доведеться співати. Ото так Микола Іванович виховував в нас відношення до Пісні, яку шанував понад усе. На жаль, ми мало розпитували його про особисте життя, а він, шануючи кожну хвилину для роботи, також не пускався в зайві розповіді. Відтак знаємо про Миколу Івановича лише те, що отримавши хормейстерський фах в Україні в далекі юначі роки він дуже скоро опинився в Мурманську.
Багато літ керував великим хором «Росія» при Обласному будинку культури в Мурманську. Любив пожартувати. Не цурався чарки і товариських зустрічей, але знав міру і понад усе був у творчому захваті від роботи над піснями і дуже радів вмінню наших дівчаток співати і розуміти його творчі вимоги.
† Володимир П’ятих. Ця щедра душею і незмірним талантом людина була родом з Полтави. Дуже гордився, коли довелося почути по телевізору від Раїси Кириченко, що Полтава, то духовна столиця України. А ще ж пишався, що Полтавщина, то пісенна колиска Марусі Чурай. Закінчив в Полтаві культурно – просвітнє училище, а пізніше навчався у Києві в інституті культури ім. І. Карпенка – Карого. Був людиною дуже сценічною, вибухав соковитим гумором і підставляв дружнє товариське плече завжди і в усьому. В Мурманську працював заступником директора лялькового театру. Пам’ятаю, як ми вперше зазнайомилися з Володею. Мені вдалося подати в місцеву газету невеличке безкоштовне оголошення-запрошення про проведення в Громаді «Дня відкритих дверей»
Потім Володя розповідав, що як побачив в газеті, що до зустрічі запрошує українська Громада, то аж ноги підкосилися від такої несподіваної радості і він прибіг, ні прилетів, наче на крилах, на цю зустріч такий розчулений, зворушений, щасливий, веселий… Таким він і запам’ятався нам усім. Обходився малим, не шкодував особистих грошей на потреби Громади, хоча сам жив не багато. Від Володі я навчилася доводити свої творчі накреслення до грамотного оформлення сценарію. Відразу ж підтримав мою ідею, щодо опрацювання музичних театралізацій. Музичну фольклорно-етнографічну виставу «Сорочинський ярмарок» 2002 року, ми зробили дуже вдало і залюбки. Бо був серед нас такий полтавець – Володя П’ятих.
† Марія Григорівна Прилуцька. Марійка була родом з села Кашперівка, що на Київщині. Творець наділив Марійку лагідною вдачею та по - вкраїнські виразною жіночою вродою. А ще чудовим оксамитовим голосом, який не був гучним, але був таким задушевним, що пригортає до себе теплотою і животворчою снагою. Вона завжди пильно дивилась в очі тому, з ким вела розмову, і не відводила своїх… А очі… Які були Марійчині очі?! Вони були в неї виразно синьо-волошкові і випромінювали добротою і цілющою силою природної щиросердності. Багато творчих успіхів ми розділили з Марійкою, бо співаючи в хорі, вона ще й чудово впоралась з театральною роллю Свахи в «Сорочинському ярмарку». Була хлібосольною і доброзичливою. Залишила горем і смутком опечалених чоловіка, доньку, сина та внука.
Творча робота в Громаді набирає обертів. Хор української пісні «Лелеки» опанував іспити на присвоєння йому звання «Народного колективу», реалізована низка цікавих тематичних проектів. Але в нашій повсякденній роботі не ми забуваємо своїх товаришів. Нам бракує їх присутності, їх таланту, їх щирих усмішок…
† Наталія Михайлівна Гаврилова. (з дому Пір’ян). Прийшла до Громади сама, в 1998 році, як тільки зачула про наші намагання створити співочий гурт. Народилася у селі Зятьківці (Бур’яни), Гайсинського району, що на Вінниччині. Невдовзі родина переїхала в село Бубнівку, того ж району, - то саме в цьому селі закінчила школу – семирічку. Коли ж рідна тітка запросила Наталію їхати до неї в Донбас, то не вагаючись прийняла таку пропозицію. Тут довелося навчатись в вечірній школі і працювати. Та ще закінчила гірнично-промислову школу. Та Наталія Михайлівна не з тих, що зупиняються на півдорозі. Відтак, стає студенткою Київського інституту народного хазяйства. Здобуває вищу освіту, перезалучившись на навчання в Ленінградський фінансово-економічний інститут. В 1965 році приїхала працювати в м. Мурманськ. Північний трудовий стаж Пані Наталії – більш, як сорок років. Працювала і за фахом і поза ним, але завжди чуйна до людей, до їх проблем та переживань. Завдяки цим щиросердно-людським якостям та чеснотам обіймала посаду депутата міської ради з 1996-2000 роках. Ще в свої юначі роки, в Донбасі, Наталія Михайлівна була вражена тим, що перед судом постали українські юнаки – патріоти, лише за те, що на стіні одного з будинків написали патріотичне українське гасло. І сама завжди була патріоткою України і людиною, яка переймалася долею своєї Батьківщини. Наталія Михайлівна дуже добре володіла українською мовою і не соромлячись користувалась нею. Та і російській її мові був виразно притаманний вінницький діалект. Отож, коли хтось нахабно питав її, чи вона, мовляв, часом не «хохлушка», то пані Наталя гордо відповідала: «Я не хохлушка, - я дочь украинского народа!»
* * *
Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Наші засновники - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади "Лелеки"
Наші музиканти - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Почесні члени громади - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Відлітають сірим шнурком журавлі... - Лелечі долі - Слово про членів мурманської громади «Лелеки»
Українське слово (Мурманськ) - Як наші «Лелеки» відзначали ювілей
* * *
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
голова Національно-культурної Автономії українців Мурманської Півночі Росії
е-mail: getmanova@list.ru
|
|
|
Технології
